Монастир був побудований в середині 19 сторіччя

Серед скарбів і чудес Гайсинського району Вінницької області одним із визначальних є унікальний собор Гранівського монастиря, зведений ще в 1867 році і визнаний державою національним пам’ятником архітектури України. I-VIN.INFО, посилаючись на сайт Гайсинської централізованої бібліотечної системи, розповідає історію цього монастиря.

Знаходиться він у невеличкому селі Тишківська Слобода. Це знаменита по древності, історичному значенні та мальовничому розташуванні обитель, без якої неможливо собі уявити панораму і культурний спадок Вінниччини. У давні часи Свято-Успенський (раніше – Гранівський) монастир був центром православ’я Гайсинщини. Пізнати Божі Таїнства сюди приїздили з усіх куточків України. Адже, собор є унікальним ще й тому, що такого зовнішнього розпису стін і колон на біблійську тематику більше у нашій державі, крім Києво – Печерської лаври немає. Так твердять фахівці, священнослужителі. Як і те, що по впливу, силі, благодатності наш собор третій в Україні.

Існує кілька легенд походження монастиря. За однією з них, понад п’ять століть тому на місці майбутнього монастиря оселився афонський чернець Онуфрій. Страждаючи від спраги, викопав джерело, прохолодна вода якою відновлювала сили і дарувала зцілення тих, хто приходив сюди з молитвою до святого місця. Згодом у Онуфрія з’явилися одновірці – так і зародився чоловічий монастир.

В архівних документах дати заснування обителі немає через брак документів. З донесення 1773 року стольника Вісноцького князю Чарторийському видно, що ще з часів повстання Б. Хмельницького зайшов сюди з Волощини один чернець. Згодом він підібрав собі напарника і звели церковне приміщення та житло. Оскільки місцевість навколо була пустинною, зайняли землю і володіли нею. Гайсинські землі того часу були театром воєнних сутичок, численних вторгнень польсько-шляхетських військ і татарсько-кримських орд протурецької орієнтації, зазнавали вони великого спустошення.

За розпорядженням гранівського губернатора місцеве духовенство разом з представниками Переяславля у день Світлої неділі Христової в соборі Тишківської Слободи провели обряд богослужіння по уніатському.

Навколо заснованої православними ченцями церкви у XVII столітті почалась гостра боротьба.

Микола Синявський провів розбудову монастиря. У 1744 році він звався Гранівським базиліанським, а оскільки база матеріальна залишилась слабкою, його приєднали до Шаргородського монастиря з донесення. 1752 року він уже йменується, як Кіблицький. Тоді його приміщення застаріло, потребувала ремонту і дерев’яна трикупольна церква, що знаходилась тут же.

У 1795 році Гранівський базиліанський монастир, як його тоді називали возз’єднано з православним. У 1862 році розпочато за благословенням подільського архієпископа Ірінарха будівництво сучасної церкви, а через п’ять років її було відкрито.

На початок ХХ століття у монастирі було три церкви: стара дерев’яна Преображення Господнього, де знаходилась чудотворна ікона Преподобного Онуфрія, тепла церква на честь Святого Онуфрія, побудована братським корпусом в 1834 році; головна церква – кам’яна – мала п’ять куполів і чотириярусну дзвіницю, а також престол в ім’я Пресвятої Богородиці.

Крім трьох церков, в обителі були будинки, яких налічувалось всього 16: будинок настоятеля, трапезна, келії для ченців, три кімнати для приїжджих, господарські будівлі та інше. У 1866 році відкрито церковно-приходську школу, а в 1870 році для неї побудовано окремий будинок і клуб.

Роки наклали відтінок на історію монастиря.

6 січня 1925 року обитель православної віри була закрита. Безбожники знищили багатий сад, виноградники, розібрали будівлі й одну церкву, обікрали інші. Під час Другої Світової війни була знищена ще одна церква. В післявоєнний період поновлюється монастир, поселяються ченці. Але органи НКВС організували справу проти отця Антонія. В 1965-1967 роках обитель знову закривають. Грабували ікони, книги, була вивезена невідомо куди велика монастирська бібліотека, запустіли родючі поля. Із всього монастиря залишився один тільки Свято-Успенський храм, який пережив роки поневірянь, війн, революцій та інших катаклізмів. Але він унікальний. Побудований в неруському стилі з використанням форм російської архітектури XVІІ століття.

Споруджений із цегли кубічний, з декоративними «главками». До бічної східної частини притулюються бокові приміщення до ніфу з півночі та півдня невеликі добудови – «приділи», до західної частини – триярусна дзвіниця, увінчана шатром. Характерний він системою напівциркульних і хрестових зведень.

В інтер’єрі собору – настінний живопис початку ХІХ століття у стилі розписів Володимирського (в Києві) Собору. Розпис покриває зовнішні стіни цієї культової споруди, що є своєрідністю її архітектури.

У 80-х роках повертається в обитель отець Антоній і служба відновлюється. З 2000 по 2004 рік службу проводив тільки один чернець – схігумен Лев.

Читайте також, «Шоколадний будинок»: у Вінниці відреставрували пам’ятку архітектури.

Щоб отримувати новини вчасно, підписуйтесь на наш Телеграм-канал.

Фото: vlasno.info