Свято Різдва мало надзвичайно важливе значення. І сьогодні потрібно зберігати цінності, які прийшли до нас від наших пращурів. Про традиції святкування зимових свят «Інформаційній Вінниччині» розповіла завідуюча навчально-наукової лабораторії з етнології Поділля Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, майстриня з написання писанки, педагог та історик Тетяна Пірус.

- Свято Різдва Христового відноситься до традиційного зимового свята. Традиційні зимові свята українців це не один день, це щонайменше два тижні - від Святого вечора і до Водохреща. Сьогодні йде підміна, запозичення, а колись це було одне з найбільших, найголовніших українських родинних, громадських і релігійних свят. В цих шести епітетах вся багатогранність цього циклу зимових українських свят.

Пані Тетяна розповідає, що кожен член сім’ї при підготовці до Різдва мав свої обов’язки.

- До Різдва готувалася вся родина і у кожного були свої доручення і ніхто цього не порушував. Усі намагались виконати свої завдання. Цього свята чекала громада і відзначали усі разом. Це релігійне свято, прадавні корені якого сягають  у тисячоліття. Бо мова йде про народження нового Сонця. Це свято своєю багатогранністю об’єднувало усіх, долучало до відзначення і продовжувало традиції українського народу.

Поділля мало свої особливості колядування та щедрування, зазначає Тетяна Пірус.

- На Поділлі колядують лише парубки, їх чекали у кожному домі. Коли приходив гурт колядників, а це не один і не два, парубки питали дозволу, чи можна колядувати:

«Чи цьому дому та й веселому, чи дозволите колядувати? Колядувати - дім звеселити, дітей втішити»

- Коли господар дозволяв, колядники виконували колядку на подвір’ї або ж під вікном. А якщо в будинку була дівчина на виданні, то господар запрошував в хату до столу і колядники заходили гуртом. Їх завжди чекали, це був особливий молодечий дух та особлива атмосфера.

На Поділлі вертеп не був поширений, колядники носили Звізду, саме так називали Віфлеємську зірку. Пані Тетяна пояснює, що це дуже давнє слово, тому казали саме так.

- Той, хто був дуже відповідальним у парубочому гурті, тримав Звізду, її ніде не ставили, вона мала спеціальну підставку. Колядники віншували господаря, господиню та їх дітей. Колядники обходили гуртом помешкання і залишали свої побажання, а  господар з господинею мали їх обдарувати.

Колядники співали не для забави. 

- Одні колядки віншували господарів, інші колядували з певною метою. Наприклад, аби допомогти бідній вдові, чверть коляди віддавали. Те, що їм подарували, вони приносили жінці, яка була сама і з дітьми. Ось ця громадська сторона коляди, це була турбота про ближнього. Гроші, які давали колядникам, вони могли віддати на будівництво школи або ремонт.

Були й особливості в приготуванні страв до різдвяного столу. Пані Тетяна розповідає, що страви готували залежно від достатку сім’ї, від тої чи іншої території. І кожен регіон мав свої родзинки, але незмінним було те, що готувалися страви з власного городу.

- Страв було 12, але всі вони зібрані зі всієї городини, садовини, що були в господаря на подвір’ї чи в тій місцевості. Це те, що виросло тут, що господар зібрав. Обов’язковими були дві головних – це кутя і узвар.

Пані Тетяна розповідає, що вся атмосфера відзначення сприяла родині, її об’єднанні,  всі намагалися приїхати або прийти до батьків, бути разом на Святій вечері.

- На сьогодні традиції, які збереглися, потребують глибокого дослідження, вивчення особливостей відзначення традиційних зимових свят в тому чи іншому регіоні, тих чи інших місцевостях. Вивчення, осмислення, пошанування та ставлення українців до цього є дуже важливим.

Нагадаємо, Вінниця прикрасилась Різдвяними зірками. 

Щоб отримувати новини вчасно, підписуйтесь на наш Телеграм-канал.

Фото: www.vocnt.org.ua