Вінничани поділились історіями, де їх застав вибух

Вчора, 14 липня, українців сколихнула хвиля новин про Вінницю – влучання російських ракет у цивільні будівлі. Станом на 10.00 15 липня відомо, що до лікарень по допомогу звернулося 183 постраждалих осіб. Є 23 загиблих, а серед них є троє дітей. Вінничани, які були неподалік від місця вибуху, поділились своїми історіями. Деякі розповіли, що врятувало їх, і як ледь вдалось не потрапити у це місце, у цей час. А були й такі, що бігли надавати медичну допомогу. Про це повідомляє I-VIN.INFO.

У першій половині дня вінничанка Вікторія Васильченко планувала йти до лікарні в центр міста на процедури. Проте її мама попросила допомогти з хатніми справами, і таким чином дівчина затрималась вдома. Вже о 10:13 пролунала повітряна тривога, через що Вікторія вирішила залишитись і перейти до безпечного місця.

«Ми сіли в коридорі: я, мама, бабуся і кіт. Я навіть з собою взяла ноутбук, аби подивитись серію з серіалу. Ніхто взагалі не очікував у місті вибухи. Потім побачила в якомусь Телеграм-каналі, що над Вінницькою областю проліт ракет. Тоді подумала, ось вже пролетіли, значить до нас не прилетить», - ділиться спогадами Вікторія Васильченко.

Після чого вона почула звук схожий на політ гелікоптера над будинком. Вікторія додає, що у їхньому районі часто пролітають гелікоптери. Через це їїмама навіть наважилась підійти до вікна, бо була впевнена, що це літак. Далі за словами Вікторії пройшло 5 секунд і вони почули потужний вибух. Вибуховою хвилею їм вибило москітні сітки на вікнах, а ще вилетіли решітки на витяжках. Через це багато пилу залетіло на балкон та в кімнату.

«Було дуже страшно. Спочатку думала, що це в будинок мій потрапили. Але через кілька секунд прийшло розуміння, що це не в мій будинок, бо знесло б стіну осколками. Далі подумала, це у сусідній. А коли почали публікувати інформацію, що це на Площі Перемоги, збагнула: від моєї домівки це буквально одна зупинка або приблизно 700 метрів. Стало нереально страшно. Мене трясло. Кіт навіть два рази вдарився головою в двері від страху», - розповідає Вікторія.

Також пригадала, що у перші секунди вибуху на очі набігли сльози. Була паніка, тому що не знала, чи будуть ще цілитись у рідне місто, і куди саме. Її подруга Ірина в цей час їхала автобусом №27. Він прямував якраз до Площі Перемоги. Вінничанка мала їхати до стоматолога в лікарню. Ірина була в своїх думках, тому взагалі не звернула увагу, що в цей час оголошена повітряна тривога.

«Мій маршрут мав продовжитися на трамвайній зупинці біля «Ювілейного», але дякувати Богу, вибух застав мене в автобусі. Транспорт був якраз на площі. Він повернув біля магазину «Гроно». Пам’ятаю, як автобус зупинився. Відкрив двері. Люди мали виходити, і в цей момент стався вибух. Тоді всі вийшли з автобусу на вулицю. Мене зовсім не зачепило, я залишилася неушкодженою», - ділиться спогадами вінничанка Ірина.

В цей час на вулиці дівчина побачила велику кількість побитого скла. Не було пустого місця, й де стати. За її словами, бачила людей, які лежали на землі і стікали кров’ю через порізи.

«Почуваю себе досі в шоковому стані. Не віриться, що це сталося зі мною, що я стала свідком. В момент вибуху мене не охопила паніка, лиш був страх і лунало питання в голові: «Невже я зараз помру?», - каже Ірина.

Поруч з Іриною нікого з близьких не було. Проте вінничанка на власні очі бачила реакцію людей: «Багато хто плакав і кричав від страху. Люди не знали, що робити і куди тікати».

Своїми спогадами про цей жахливий день поділився також Назар Перкатий. У свої 22 роки він пройшов курси парамедика в одній волонтерській базі. За 5 хвилин до вибуху він стояв на зупинці поруч з «ПетроЦентром» і планував їхати на роботу. Але коли пролунав вибух, побачив, що поруч деякі люди впали. Тоді хлопець одразу кинувся їм допомагати підвестись і казав тікати чимдужче в бік Центрального мосту.

«Біля мене стояла дівчина, в якої була кровотеча. Я дістав аптечку, що завжди ношу з собою. Свій портфель віддав хлопцю, який був поруч. Допоміг дівчині, а потім побіг в бік Будинку Офіцерів, бо бачив багато поранених людей», - розповідає вінничанин про перші хвилини після вибуху.

По дорозі він почав допомагати всім кого бачив. Сам Назар був у стані шоку. Трохи згодом вінничанин зрозумів, що варто допомагати в першу чергу тим, хто серйозно поранений. За його словами, він не відчував розгубленості, бо завдяки курсам був готовий до таких подій. Проте його охоплював стрес.

«Одна справа, коли ти розумієш, що ти зараз виїжджаєш допомагати людям. А інше діло, коли ти просто займаєшся буденними справами, спілкуєшся з рідними на звичайні теми, а потім чуєш вибух. В той момент люди почали тікати, відходити. Багато з них панікували. Одна жінка кричала, що її контузило», - пригадує Назар.

Перша людина, до якої він підбіг, була дівчина, яка сиділа на зупинці. Вона дуже серйозно постраждала: була без одягу, а все тіло в опіках.

«Я залишив її з чоловіком, і попросив викликати «швидку», бо розумів, що не зможу їй допомогти, а навколо багато поранених людей, які лежали неподалік Будинку офіцерів. Вони були дійсно серйозно поранені, мали ушкодження з кровотечею», - каже вінничанин.

Далі він пригадав, як підбіг до жінки, що мала осколкове поранення живота та кровотечу з ноги. Він зрізав одежу, перев’язав ногу і надав першу домедичну допомогу. З поліцейським він посадив жінку у їхню машину, і її повезли до лікарні.

«Пам’ятаю, як підійшов до чоловіка, в якого було вщент розтрощені руки. З поліцейським наклали турнікети постраждалому, але не знаю, що сталось далі з тим хлопцем. Знаю, що у нього було сильне поранення в спині, прямо діра», - з жахом пригадує Назар.

Після цивільний парамедик побіг з поліцейськими в Будинок Офіцерів, шукати поранених. За його словами, в самому приміщенні було не так багато постраждалих. Проте в дворі біля будівлі все ж бачив достатньо загиблих та поранених.

«Ми винесли двох «300-х». Була одна жінка зі зламаною ногою та численним пораненнями тіла від осколків. Після того ми перейшли до евакуації людей з «Ювілейного». Всіх, кого ми виносили, були «200-ті», яких було неможливо впізнати», - каже Назар Перкатий.

Тоді на місці всім повідомили, що є повторна загроза обстрілу. Через це люди почали тікати в бік проспекту Коцюбинського. А далі Назар побачив групу бойових медиків. Він підбіг до них та сказав, що є цивільним парамедиком і може допомогти.

«Вони мене взяли з собою. Кажуть, друже, ну, ти ж розумієш, що ми тобі гарантій не даємо, чи ти повернешся звідти чи ні, тому що статися може абсолютно все. Але я тоді навіть не думав про це. Нас на курсах до цього довго готували. Тому навіть не знаю, як би почував себе, коли знаюсь, як допомогти людям, а сам би залишив їх. Так, було дійсно страшно. Навколо лежали тіла, кінцівки людей», - зазначає цивільний парамедик.

За розповідями Назара Перкатого, коли допомагав нести загибле тіло, то рятувальник сказав йому взяти ще згорілу кінцівку стопи загиблого. Тоді йому було емоційно важко, проте він був готовий до такого і сприймав, як потрібно.

«Життя йде далі, і не потрібно заганяти себе в депресії, тому що наша допомога може бути потрібною іншим людям. Основне моє бажання – аби люди зрозуміли, що до повітряних тривог треба ставитись відповідально. Дуже часто бачив, як люди нехтували цим, а діти грались у дворі без дорослих. А також хочу, щоб ті люди, які думають, що є хороші «рускі», знали, з ким ми маємо справу – це нелюди, які не мають права жити та існувати на цій планеті», - запевняє Назар Перкатий.

Додає, що у Вінниці є хороші люди. Коли Назар сказав військовим медикам, що може допомогти та йшов поруч з ними, по дорозі від пам’ятника Коцюбинського до Будинку офіцерів долучилось чимало інших цивільних людей, які були готові допомогти.

«Вони самі вирішили надавати медичну допомогу, і це є дуже круто. Коли ти бачиш, що іншим не все одно, і вони, ризикуючи власним життям, готові допомагати іншим – це є сильно. Я гордий, що живу в такій крутій країні з такими людьми», - каже вінничанин.

Нагадаємо, у Вінниці оплакують загиблих після ракетного обстрілу.

Щоб отримувати новини вчасно, підписуйтесь на наш Телеграм-канал.

Фото: ДСНС