Історія життя вінничанина в Польщі, куди він переїхав через повномасштабну війну

З початку повномасштабної війни чимало українців прийняло для себе важке рішення – їхати до іншої країни задля безпеки своєї родини. Однією з таких країн стала Польща. Щоб убезпечити свою сім’єю, і насамперед – двох синів, один з яких має інвалідність, прибув з Вінниці до польського містечка Криниця-Здруй Валерій Бондарчук. Перетин кордону, перші місяці на новому місці він ще довго пам’ятатиме. Для I-VIN.INFO пан Валерій розповів, що змусило його на переїзд та як поляки допомагають українцям.

До 24 лютого Валерій Бондарчук жив та працював у Вінниці тренером з хокею в Льодовому клубі. Проте, коли прийшла повномасштабна війна, всі плани змінилися.

«Мусили переїхати до Польщі. В мене двоє дітей. Один син з інвалідністю. У Вінниці ми жили на 9 поверсі, а поруч з будинком – стратегічний об’єкт. Було не дуже безпечно залишатися вдома, тому переїхали сюди, до Криниці-Здруй», - каже Валерій Бондарчук.

Разом з дружиною вони дізналися про організацію виїздів за кордон фондом «Братерство», який очолює Владислав Крейчі (Польща), та про МГО «Україна-Польща-Німеччина», який очолює Сергій Татусяк (Україна).

«Між виїздами був інтервал приблизно у 2-3 дні. Ми потрапили в останню групу, яка виїжджала 7 березня. Тоді вже були прильоти по Вінниці та області. Було трохи страшно їхати, переживали за дітей. Дорога важка, близько 22 години простояли на кордоні. В черзі тоді назбиралось 52 автобуси. Проте діти витерпіли це все. Потім приїхали сюди, поселились. Поляки дуже тепло зустріли», - каже вінничанин.

Наразі Валерій з сім’єю звикли до нового міста та країни, і вже самі допомагають адаптуватися приїжджим українцям. Наприклад, коли до Криниці-Здруй влітку приїжджали до літнього табору вінничани, Валерій підказував супроводжуючим гарні місця, які варто відвідати, організовував екскурсії.

Окрім цього, його молодший син зараз ходить на тренування з хокею, знайшов у польському містечку нових друзів та пішов до першого класу. А Валерій почав волонтерити. До того ж, повернувся до роботи в спорті.

«Я потрапив до складу суддів з хокею в Криниці-Здруй. Отримав спеціальну ліцензію і можу судити хокейні матчі. Мріємо скоріше повернутись додому. Планували після 13 липня додому їхати. Проте, коли 14 липня по Вінниці відбувся ракетний удар, передумали», - каже Валерій Бондарчук.

За його словами, Криниця-Здруй невелике та доволі тихе місто. І місцеві поляки завжди раді допомогти українцям у разі потреби. Валерій водить сина на тренування, де здебільшого займаються поляки. Вони часто запитують в нього про новини з України.

«Вони теж цікавляться усім, що відбувається в Україні. Польща межує з Україною, тому вони добре розуміють, що можуть бути наступними. Росія ж так просто не зупиниться, якщо їй не давати відсіч. Проте ми віримо в українську армію, і бачимо, як ефективно ЗСУ звільняє Харківщину, тому впевнені, що скоро буде наша перемога», - каже Валерій.

Поляки дуже багато речей та їжі приносили до гуманітарного центру, в якому волонтерить Валерій Бондарчук. З перших днів вони приходили до центру, запитували, що потрібно, і привозили необхідні речі.

«Деякі українці тут живуть на квартирах, тому не мають регулярного безкоштовного харчування, на відміну від тих, хто мешкає в готелях. Тому продукти харчування у волонтерському центрі стають у нагоді. Поляки також щодня мішками привозили добротні, навіть нові, речі. Згодом прийшла допомога від англійських партнерів фонду «Братерства», тому вдалось одягнути більше 500 дітей з літнього табору «Колос-Братерство», - розповідає Валерій.

Ще на початку роботи волонтерського центру вирішив допомоги налагодити процес отримання гуманітарної допомоги. Наразі тут діє паспортна система, і одна людина не зможе щодня набирати велику кількість речей, тому що іншим вони теж необхідні.

«Трапляються різні люди. Є скромні, які дуже мало беруть, а самі в одній курточці приїхали. А були й інші, які кожного дня приходили, набирали цілу гору і ще просили. Тому ми навели порядок. Нахабним людям казав, щоб не осоромлювались перед поляками, адже вони показують обличчя українців. Комусь з переселенців не вистачає найнеобхіднішого, а вони набирали, аби ще й своїм родичам переслати», - пригадує Валерій.

Окрім цього, у Криниці-Здруй вінничанин створив спортивну секцію. Діти з України могли грати у футбол, волейбол, баскетбол та в інші ігри. Також для них проводились тренування.

«Було цікаво дивитись, з яким захватом чекали, приходили на тренування. Інколи через погодні умови доводилось переносити заняття. То вони і їх батьки постійно запитували «Ну, коли буде тренування». Я в ігровій формі ці тренування проводив, тому що для дітей не так цікаво, якщо я їм просто кину м’яча. А так у нас були конкурси, естафети, змагання. Досвід роботи з дітьми у мене є, а тут він став у нагоді», - з посмішкою пригадує Валерій.

Також додає, що в Криниці-Здруй українські діти забули про сирени, вибухи і змогли швидко адаптуватись до нових реалій. У польському містечку вони можуть навчатися у місцевій школі. Наприклад, Валерій Бондрачук віддав свого молодшого сина у школу.

«Першого вересня у нього була звичайна лінійка на 15 хвилин. Лунав польський гімн, а потім український. Далі пояснили, хто в яких класах навчається. Роздали списки уроки, які відбудуться на наступний день, і все. Так просто. Не як в Україні, де тільки сама лінійка триває годину», - ділиться враженнями тренер з хокею.

Коли Валерій у березні приїхав до Польщі, то не планував віддавати сина до місцевої школи, адже планували їхати назад до рідної Вінниці. До того, навчання тоді організували у форматі онлайн. А зараз вимушений так зробити, щоб син і навчався, і спілкувався з іншими дітьми.

«Нам все одно потрібно знати польську мову, тому що живемо в Польщі. А син так скоріше її вивчить, бо буде разом з поляками. До того ж вони нас добре розуміють. А нам важко з ними говорити, бо не завжди можемо розібрати слова з їхнім «пше, пше». Проте, коли спілкуюсь, щось пояснюю їм, вони мене розуміють, і я їх теж», - каже Валерій. Польську мову він не вчив. Проте, спілкуючись з поляками, поступово краще її розуміє.

Старший син Валерія Бондарчука має інвалідність, не може ходити.

«У мого старшенького свій домашній світ. Він не розуміє, що відбувається. Інколи ми виходимо з ним гуляти. А молодшому все подобається тут. У нього тут і хокей, і сам може піти на футбольний майданчик. Для дітей Криниця-Здруй – дуже безпечне місто», - каже вінничанин.

Не дивлячись на всі важкі моменти з переїздом до Польщі, Валерій проти того, аби сидіти і сумувати за обставинами. Тому навіть у іншій країні він з радістю допомагає іншим українцям на новому місці.

«Мене батьки привчили, що потрібно підтримувати тих, кому важко. До того ж, так простіше триматися разом. Деякі українці повертаються додому, у звільнені міста. А в нашому готелі українці між собою так здружилися, що тепер ніби справжня сім’я стали. Тому коли хтось виїжджає, всі разом збираємось та проводжаємо. Тут люди з Одеси, Львова, Запоріжжя, Херсона та з інших міст. Тому ми й стали однією сім’єю, завжди трималися всі разом», - каже Валерій.

Багато його знайомих хокеїстів, які живуть у Вінниці, пішли на фронт. Пан Валерій намагається постійно підтримувати з ними зв’язок. Також постійно організовує передачу гуманітарної допомоги в Україну. Наразі Валерій Бондарчук дуже чекає на перемогу України, аби повернутися до рідної Вінниці та жити в незалежній країні.

Нагадаємо, у Вінницькій області понад 250 тисяч людей займаються фізкультурою.

Щоб отримувати новини вчасно, підписуйтесь на наш Телеграм-канал.

Фото: Руслана Сивак