Супроводжуюча поділилась історіями про дитячий табір у Криниці-Здруй

Цього літа для дітей з внутрішньо переміщених сімей, дітей військових ЗСУ та ДСНС, дітей-напівсиріт та з малозабезпечених сімей та інших організували вже 12-ту зміну у дитячий табір «Колос-Братерство». У польському курортному містечку Криниця-Здруйукраїнців приймає Фундація «Братерство». Вінничанка Леся Смаль поїхала до Польщі у ролі супроводжуючої вже вдруге. Вона поділилась своїм досвідом, розповіла про дозвілля дітей у курортному містечку тощо. Для I-VIN.INFO Леся Смаль поділилась унікальними історіями, як діти переборюють свої страхи та відволікаються від війни у літньому таборі «Колос-Братерство».

Як розповідає вінничанка Леся Смаль, у Польщі їй подобається все. З готелю відкриваються гарні краєвиди, а ще тут живуть привітні люди.

«Поляки, коли чують українську мову, часто зупиняються і просять розказати про Україну. І вони розуміють нас, тому що українська мова дуже близька з польською. Тому більшість слів зрозумілі при спілкуванні», - каже Леся Смаль.

В ролі супроводжуючої вінничанка не вперше. В її житті вже був випадок, коли треба було слідкувати за великою кількістю дітей одночасно, тому вона не хвилювалась за цю подорож. Тож перший досвід був позитивним. Згодом вирішила знову поїхати в ролі супроводжуючої. Єдине, що трохи складно – самостійно організувати дозвілля для дітей.

«Нам звісно організатори пояснили, що це більше не у форматі табору. Нам надається житло, харчування, і можна організувати для дітей відпочинок самостійно. А з іншого боку, серед супроводжуючих є різні люди. Хтось активний, а хтось ні. Хтось буде шукати цікаві місця для дітей, а інша людина буде пасивна. А ще є різні діти. Комусь нормально стежками гуляти у Парковій горі, а іншим ні. Проте я була готова, що буду щодня організовувати різноманітне дозвілля дітей», - зазначає супроводжуюча.

Зазвичай супроводжуючі розраховують день за різними принципами: погода, заплановане дозвілля, побажання та настрій дітей. За словами пані Лесі, діти прокидаються, роблять всі разом зарядку, а потім йдуть на прогулянку. Після цього за графіком обід. А потім може бути знову прогулянка в інше місце. Вечері у них вільний час. Проте інколи плани можуть змінюватись. А якщо хтось з дітей не хоче йти гуляти, вона не змушує їх. У перший свій заїзд пані Леся не знала місцевість у Криниці-Здруй. Тому вона з дітьми намагалася гуляти, відкривати цікаві місця, а також шукати в Інтернеті цікаві музеї.

«У моїй попередній зміні було 50 дітей. І ніхто з них не хотів їхати назад додому. Їм все сподобалось. Ще й дзвонили організаторам, аби їх лишили ще на один тиждень», - ділиться вінничанка.

Найбільше Лесі сподобалось, що тут не потрібно мити посуд та готувати їжу. Також вона любить гори, ліс. А зараз в Україні не можна ходити до лісу, тому у Криниці-Здруй вона на повну використовує цю можливість.

«Кожного дня тут свої жарти і цікаві історії. Наприклад, в цій зміні в мене є хлопчик Вова, який не зміг зняти гроші. Він ходив та казав, якщо він свою тисячу гривень цього разу не витратить, то приїде на наступну зміну і витратить її», - розповідає Леся Дмитрівна.

Вінничанка ще пригадала, як її перша зміна трохи промокла під дощем, коли вони танцювали на місцевій дискотеці.

«Тоді в моїй групі один хлопець був дуже популярним на тій дискотеці. З ним тоді всі бабусі танцювали. І це не одна так підходила. Дітей було багато на дискотеці, але місцеві підходили саме з ним танцювати. А потім ще молоді прийшли, і знову тільки з Ярославом танцювали», - пригадує Леся.

Також супроводжуюча пригадала, як одна дівчинка з її групи поборола свій страх вийти на сцену.

«Злата навіть на сцені танцювала. І дуже хотіла, щоб поставили пісню «Стефанію». Але поляки не поставили на цій дискотеці, бо, на жаль, її не було в репертуарі. Злата спочатку дуже боялась виходити на сцену і попросити цю пісню, бо це чуже місто, мова та люди. А я кажу їй: «Спробуй! Перебори себе, тебе ж тут ніхто не знає». І вона пішла на цю сцену. Через перекладача спілкувалась з поляками, - раптом пані Леся побачила на своїй долоні сиве волосся і сказала: - О, бачиш, сиві коси мої. Це напевно за попередньої зміни з’явились», - зі сміхом продовжила.

За словами супроводжуючої, найцікавіше було на перетині кордону. Тоді вони стояли на митниці 14 годин.

«Спочатку ми 4 години стояли в черзі. Потім українські прикордонники забрали наші документи. І так годину, дві, три… Довго стояли, бо якогось документа не вистачало. А у попередніх змінах його не просили. Далі вночі подзвонив мені невідомий номер. Піднімаю слухавку, а тут кажуть «Добрий день, це Сергій Борзов». А я собі думаю, хіба в нас є дитина на прізвище Борзов. Та ні, немає. А потім думаю, звідки ж я знаю це прізвище. Потім згадала, хто це»,- каже Леся.

Далі вона розповіла голові Вінницької ОВА Сергію Борзову, які виникли проблеми на кордоні. Також у цій зміні їхали діти, в яких мама працює в прикордонній службі. Як розповідає Леся Смаль, що ще розібратись з цією ситуацією допоміг голова ВТО ВФСТ «Колос»Сергій Татусяк. Він переслав прикордонникам необхідний документ. Так їх і пропустили.

«Потім, коли мені другий раз подзвонив Борзов, вже розпитував про дітей, чи все добре. Так, як я була старша по групі, тому він мені телефонував. Питає: «А як діти?». Я відповіла, що ми їм дозволили робити, що вони хочуть. І на шлагбаумі каталися, біля туалету грали у футбол. Підходе водій до нас і каже, що малі можуть скло побити. А потім сказав: «Нехай грають». Ось так ми і простояли на кордоні 14 годин», - пригадує Леся.

Далі польську митницю вони пройшли за 15 хвилин. Проте у другій зм

іні Лесі з дітьми пощастило. Кордон вдалось пройти майже за 3 години. Насамперед, для дітей важливий відпочинок, особливо під час війни. За словами Лесі Смаль, діти з попередньої зміни весь свій відпочинок прислухались, коли летить літак, і думали, що то летить ракета.

«Ми вже навіть, коли з Польщі виїжджали, то вона думали, що то ракета. Я пояснювала їм, що це не так. Тут безпечно. І ніби діти не з такої гарячої точки приїхали, з Вінниці. А коли тут вертоліт летів, діти питали, чи це російський чи наш. Я пояснила, що ні те, ні інше. Що це польський вертоліт. Особливо гостро діти відреагували, коли вони відпочивали, а 14 липня стався ракетний обстріл», - каже Леся.

Тоді вона пригадала, цей день. Всі були схвильовані, а діти ледь не плакали через це, хоч самі за кордоном, у Криниці-Здруй були. В цей день вони розпланували своє дозвілля, проте плани змінились. Леся побачила по дітях, що вони дуже важко цю ситуацію пережили.

«В цей день я сама пішла в ліс, виплакалась, щоб діти не бачили. А потім прийшла і сказала, що ми йдемо на озеро до лебедів. Вони не хотіли. То був перший раз, коли я змусила всіх в своїй групі вийти, хоч вони не хотіли. Коли побули там, вони заспокоїлись трохи. Це був, дійсно, релакс, відволікання від цих подій», - пригадала історію пані Леся.

Вона додає, що цей табір чудово підійде для тих дітей, яким варто відпочити від звуку сирен, поганих новин. Бо саме тут вони можуть познайомитись один з одним, побачити нові місця, піднятися на гору та згадати, що вони ще діти.

Нагадаємо, «У групі були діти, які пережили бомбардування» – чергова зміна дітей відвідала курортне польське містечко.

Щоб отримувати новини вчасно, підписуйтесь на нашТелеграм-канал.

Фото: Руслана Сивак