Інтерв’ю з професоркою НТУУ «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», докторкою політичних наук, політичною аналітикинею Лідією Смолою

Інформаційна війна була, є і буде одним з найбільших викликів сучасного світу. І зараз ми як ніколи погоджуємось з виразом «хто вміє взаємодіяти з інформацією, володіє світом». Під час війни особливо гостро відчувається потреба вміти розрізняти правду і брехню. Адже іноді дезінформація може мати гнітючі наслідки. Українці вже відчули на собі вплив російської пропаганди, особливо гостро це відбувалось на початку повномасштабної війни, коли ворожі фейки викликали масову паніку. Впродовж майже двох років російська дезінформація подекуди відозмінювалась, але її мета незмінна – викликати сумніви, суперечності, розбрат серед українців і робити все можливе, щоб зламати наш опір. Про вплив російської пропаганди та методи боротьби з нею для І-VIN.INFO розповіла професорка Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського», докторка політичних наук, політична аналітикиня Лідія Смола.

– Американський журналіст, дослідник, соціолог Гарольд Лассвел запропонував дуже цікаве, дуже просте визначення пропаганди. Він сказав, що пропаганда – це створення одностайної позиції шляхом маніпулювання важливими поняттями та символами. Приміром, беруться важливі поняття для всіх, такі як життя, сім’я, свобода. Мало хто знає, але Гітлер йшов до влади не тільки з ідеями відродження нації, але й протидії корупції. Зокрема, одне його гасло звучало «прийде весна – саджати будемо», не дослівно, але сенс такий. Він наголошував, що «от ми прийдемо до влади, і позабираємо у цих багатіїв майно». Тобто, він йшов на хвилі популізму, але протидії корупції. Створювалась одностайність, яку всі одобрюють, але йшла маніпуляція значення. А видатний філософ, дослідник, культуролог Ролан Барт говорив, що пропаганда – це просто метод поширення інформації через інтереси людей і їхні погляди. Третє визначення пропаганди сформулював ізраїльський дипломат Абба Евен: «Пропаганда – це мистецтво переконувати інших в тому, у що ви самі не вірите».

Тобто, пропаганда – це брехня і маніпуляція, якби ми не формулювали її значення?

– Ви знаєте, в Біблії є дуже гарний вислів: «Нічого не має нового під сонцем, це вже було і буде, і нічого нового не має, бо це нове – це є дуже забуте старе». І якщо ми відкинемо погляд на понад 2000 років тому, то у роботі Платона «Держава» він говорить, що «брехня є хорошим способом заспокоєння мас».

Але ж пропаганді вірять, значить, вона дуже схожа на правду? Або на те, у що хочуть вірити? Чому пропаганда успішно діє?

– Пропаганда діє, тому що людина має потребу в отриманні інформації, в інформаційному обміні. До речі, в Китаї були такі тортури: людину саджали в карцер, де не було жодних звуків, світла, нічого. Тобто, вона була позбавлена будь-якої інформації, навіть такої, яку ми просто відчуваємо. Людина створена так, що має велику потребу споживати інформацію. Це перше. Друге: пропаганда успішно діє тому, що вона дає відповіді на важливі для людини питання. Людині важливо зрозуміти, яким є світ навколо, а пропаганда дає дуже прості відповіді про «свій-чужий», «добре-зле» та інше. Пропаганда каже: «Я тобі можу все розказати і тобі буде добре, тобі не треба думати, і ти більше не будеш боятися». Крім того, пропаганда ефективна, тому що люди не хочуть брати відповідальність за своє життя. Тобто, вони відмовляються від свободи.

Так, брати на себе відповідальність – це важко. Втім, людей можна навчити вміти бачити пропаганду?

– Я читаю лекції з критичного мислення, але перше, що я кажу: «Всі люди не здатні критично мислити, критично мислити здатна тільки частка людей». Навчити критично мислити неможливо,критично мислити можна навчитися, тобто, повинна бути потреба самої людини. Якщо в людини такої потреби немає, процвітають аферисти, існують секти, різні піраміди (МММ, наприклад) тощо. А ще пропаганда ефективна, тому що діє на емоційну сферу.

І цим користується, приміром, фейкові волонтери, які буцімто збирають гроші на ЗСУ, а люди готові все віддати на ЗСУ.

– Так, таких випадків, на жаль, чимало. Вплив пропаганди на психіку теж буває різний. Є раціональний – через факти. Обстріли відбуваються? Так. Отже, сітка російської пропаганди каже: «Українці цілеспрямовано б’ють там-то і там-то». І вони це подають, як факт, показують зруйновану будівлю, і це є раціональний рівень. Якщо людина критично мислить, ставить цей факт під сумнів, хоче перевірити цю картинку, приміром, через гугл-пошук, вона виявляє, що це щось інше, або ж зовсім інше, з іншої країни та іншого року. Використовують раціональний рівень пропаганди, коли факти підтасовують. Наприклад, путін сказав, що Україну та українську мову придумав австрійський Генштаб. Тоді я таке питання ставлю: «Окей, але чому ще в 442 році дослідник, візантійський історик мандрував територією України, записав два слова, які йому страшенно сподобались – мед і страва?» Або використовую логічні аргументи: «Іван Федоров у Львові надрукував український «Буквар» на 60 років раніше російського, а до створення генштабу взагалі було ще 300 років». Є вплив раціонально-емоційний, який використовують через музику, через символіку. Пропагандистський фільм «Тріумф волі» німецька режисерка Лені Ріфеншталь знімала у 1933 році, коли нацисти прийшли до влади. І вона там показала це через кінематограф. Згадайте фразу Сталіна «Жить стало лучше, жить стало веселее!» або радянський фільм «Вєсьолиє рєбята». Це було тоді, коли Голодомор був, коли люди вмирали. І третій вплив – суто емоційний. На цьому рівні, окрім оцих візуальних та звукових образів, про які я вже зазначала, є обіцянки та промови. Тут є плекання сильних емоцій, є ненависть, неодмінно є образ ворога, і тоді: «Ну, как же, мальчіка распялі».

На емоціях постійно грають пропагандисти. Коли називають нас укропами, нацистами, це теж формує «образ ворога»?

– Так, всі відомі ярлики ніби дають змогу дозволити вбивати: «Єслі нє ми, то нас». З ненавистю завжди рука об руку йде страх. Він спонукає вірити, знімати із себе відповідальність: «Влада сама знає, що робити, ми їм довіряємо, ми їм даємо свою свободу». От ви мені поставили питання: «А як діє і чому вірять», то такі маркери пропаганди – фальшиві факти. І тут треба віддати велику шану таким структурам українським як InformNapalm, StopFake та іншим, які дуже оперативно показують, де Росія дає фальшиві факти, де є неадекватна аргументація. Адже маркерами пропаганди є метафори, які дегуманізують: нацисти, київська хунта, каратєлі, фашисти і все інше. Тобто, коли ми бачимо дегуманізацію, коли опонента перетворюють на нелюд, якого можна легко вбити.

Якщо люди ще не навчились критично мислити, їм обов’язково треба звертатись до таких професійних людей, які це вміють?

– Щоби ці люди зверталися до фахівців, в них це має бути потреба, а в них потреби немає. Є ще один момент дуже важливий, чому зараз пропаганда діє. На превеликий жаль, ми всі живемо в інформаційному сміттєзвалищі. Вернадський ще у 1944 році писав про неминуче перетворення біосфери людської цивілізації у ноосферу, тобто в сферу, де найважливішу роль в розвитку природи відіграє розум людини. А зараз сфера людського розуму дуже «засмічена». Оце «інформаційне сміття» (фейки, дезінформація, інформаційні повідомлення, які не несуть жодних сенсів, а лише перевантажують когнітивні можливості людини) погіршує нашу інформаційну екологію, а як ви знаєте, коли екологія дуже погіршена, то людям дуже легко підхоплювати різні віруси. І от зараз в людей є бажання не критично мислити, а рефлекторне бажання поділитися новиною, яку вони не перевірили, яку вони не відрефлексували, і навіть не задали собі питання, а чи ця новина вартує того, щоби її поширювати?

Тобто, якщо журналісти іноді не дотримуються елементарних стандартів журналістики, тому що на першому місці оперативність, так само і у людей?

– Абсолютно вірно. Щоби вони були перші. Але я би ще вам додала два дуже важливих моменти, чому пропаганді зараз так легко. Їй раніше було складніше, тому що не було інтернету, куди можна було все зливати, потрібно було газети друкувати, а потім треба було донести до адресатів, і людина мала час подумати. А зараз немає часу думати. Крім того, є ще важливі моменти, які дають велику силу пропаганді. В 1996 році американський психіатр Ден Херман довів, а потім його сплагіатив один американський маркетолог Патрік Макгініс, бо він сказав, що придумав це у 2004 році. Обидва писали про синдром, коли люди бояться пропустити інформацію, тому люди залипають в гаджетах, сидять в інтернеті. Уявіть собі, це 1996 рік, ще не було соціальних мереж. Фейсбук з’явився лише у 2004-му. Вони назвали це синдром втраченої вигоди (FOMO). Дослідники сказали, що на цей синдром буде хворіти дуже багато людей. Він пояснює, чому люди зразу підхоплюють і перепощуюють. Це тривожний стан, коли людина боїться пропустити інформацію чи якусь подію, вона боїться, що щось пройде повз неї, і тому вона кожну хвилину залипає в соціальні мережі. Це своєрідний спосіб зняти напругу: «От зараз я прочитаю і все буду знати». Людина в соціальних мережах ніби належить до спільноти: «Хтось мене лайкає, хтось мене читає, і я читаю», це ілюзорне відчуття єдності з іншими. Людина туди йде, тому що у неї занижена самооцінка і вона дивиться і копіює інших.

І пропаганда дає відчуття належності до спільноти?

– Не тільки. Вона каже: «Я вам все розповім, зараз все буде добре» і люди кажуть: «Вааау!». Це перший момент. Другий страшний момент, чому люди так легко вірять в розіп`ятого хлопчика. Здавалося б, абсурдна річ, в яку неможливо вірити, а люди повірили. Даміан Томпсон, британський експерт, запропонував поняття «контрзнання», Це дезінформація, тобто, брехня, яка подається як факт, у який повірила критична маса людей. А Томас Ніколс написав книгу «Диванні експерти. Як необмежений доступ до інформації робить нас тупішими». Обидва експерти писали про кризу експертності, коли кожен користувач інтернету вважає себе експертом, може «нагуглити знання». Томпсон сказав, чому в дезінформацію повірило так багато людей: «Це жахливо, але сьогодні думка професора прирівнюється до думки таксиста». І це є спотвореною демократією, тому що демократія повинна давати рівність прав, свобод, але не рівність думок. Якщо я маю 3 освіти, безперервно продовжую вчитися, сиджу над книжками і конспектами, це велика праця, то, мабуть, я щось таки знаю. Але коли я висловлюю свою думку, мені можуть написати: «Та хто ти така, професорша?». Отже, Томпсон сказав, що пропаганда б’є на сумніви: подається образна інформація картинкою, і тоді в людини виникає думка: «А якщо це правда?». Друге: дається дуже-дуже багато цифр, в які дуже легко повірити, і між ними – два брехливі твердження. І якщо сюди додається таке поняття як «корисні ідіоти», яким дуже важливо щось постити, не дуже розбираючись, що саме, тому, на превеликий жаль, пропаганда існувала і буде існувати. А зараз вона отримала такі колосальні можливості, що лише невеликий відсоток людей може цьому протидіяти, а чому невеликий, тому що не всі хочуть думати. Мало того, я вам скажу, що пропаганди як такої немає. Просто пропагандисти знають, що люди люблять обдурюватися, люблять жити у парадигмі «краще-гірше, друг-ворог», що люди ведуться за образами, що люди не хочуть дивитися правді у вічі.

Якщо підсумувати, то ті, хто запускають пропаганду, добре розуміються на людській психології та їхніх слабких місцях, тому знають, на що натиснути?

– Вони знають аудиторію, знають особливості психіки, застосовують пропаганду, формулюють ідеї, які знаходять відгук в аудиторії, знають потребу у аудиторії, знають інтереси, знають певні стереотипи. А пропаганда завжди створює «позитивну картинку» для тих, на кого вона діє. До того ж, пропаганда формує переконання. Тому часто дуже пропаганду плутають з політичною рекламою. Пропаганда завжди має алгоритм: певна ідея має бути зрозумілою і доступною, тобто, дуже простою до аудиторії, відповідати на потреби, інтереси цієї аудиторії. І що робить пропаганда? Вона творить картинку світу, розказує, яким є світ і що робити, щоби в цьому світі вам було добре. А російська пропаганда базується ще на одному моменті: російське суспільство зараз трансформувалося у велику секту, тому на них дуже легко діяти.

Вони зараз будь-яку, навіть абсурдну інформацію, сприймають як правдиву?

– Російським глядачам дають одну картинку, а насправді відбувається інше. В новинах постійно використовуються евфемізми, як наприклад «лодка не утонула, у нєйо отріцатєльноє сплитіє», «не взрив, а хлапок», «нє атступілі, а жест доброй волі». Також дають лише одну позицію, яку видають за абсолют, навіть якщо вона абсурдна. Крім того, пропаганда завжди використовує мову ненависті, високий градус емоціоналізації та неадекватну аргументацію. Умовно кажучи, Скабєєва, Сімон’ян, інші пропагандисти, пояснюючи одні дії, говорять про прояв доброї волі. Не буває прояву доброї волі. Якщо певний учасник війни вже демонстрував звірства і всі знають про це знають, і російські громадяни казали, що «треба бамбіть», ми ж бачили опитування, то після цього слова про «жест доброй волі» є певною мірою неадекватними. Ми бачимо цю неадекватність в війні, коли: «Ми робимо поступки, бо ми добрі». Немає такого поняття. На війні є поняття право сили, є доцільність певна, є домовленості, але ми бачимо, що з росіянами домовлятися неможливо. Також російська пропаганда подає фальшиві факти. І якщо зараз є інтернет, соціальні мережі, мобільний зв’язок і інше, тому пропаганда працює добре в полі, коли є цензура.

До чого може призвести мова ненависті?

– Вона породжує переконання, що з опонентом не можна вести комунікацію, його треба підкорити або знищити. Мова ненависті – це про те, коли нас називають не українцями, а хохлами, нелюдями і так далі. Коли в інформації, яка подається, з’являється образ ворога. Коли кажуть не «влада України», а «київська хунта», не «активісти майдану», а «фашисти», не «українська армія», а «каратєлі». Ще один дуже сильний маркер, який повинен насторожувати, це коли людина яка дивиться новини, починає відчувати дуже сильну напругу. Вона викликається спочатку стурбованістю, тривожністю, страхом, роздратуванням і коли викликали цю напругу, то вони зразу пропонують перейти до певних дій, як «вбивати або давати владі частину своєї свободи, щоб знизити свою напругу». Пропаганда говорить своєму населенню, що вона є жертва, тому що там хтось як опозиція чи українці – вони звірюки, а ми жертвеники. «Ви погано живете, тому що американці чи хохли щось роблять». І в ці новини вони структурують оту дійсність, в яку людина постійно дивиться, і вона вірить.

Як змінювалась новинна подача росіян, як їх готували?

– Ще понад 10 років тому, а то мабуть і за 20, таким ключовим меседжом, наративом в російському інформаційному полі було те, що Україна краде російський газ. Коли українські очільники, це було ще за часів Ющенка, коли європейці пропонували, щоби росія продавала Європі газ не на кордоні України з Європою, а щоби Європа купувала газ на кордоні з росією, а за транзит ми би вже брали з європейців. І тоді зникне питання крадіжки, це вже буде клопіт європейський. Тоді росія на це не погодилася. Друге – про те, що ми не можемо країну побудувати. Тому наш рівень життя був великим відкриттям для ворога, який зійшов на нашу територію. Саме такий образ створювався. Отже, перше – що ми крадемо. Друге – що ми не здатні створити. І третє, дуже суттєве, що ми не є окремим народом.

Але ж ті, хто знає історію, може легко це заперечити. Як пропагандистам вдавалося переконувати росіян?

– Я би виділила 3 стовпи, на яких росія будувала компоненти їхньої пропаганди. Перший компонент – наука. Тут я можу говорити, де цілі інститути в росії переписували історію або продукували міфологеми для свого населення і світової громадськості. Бо російські структури на Заході переконували тривалий час, що Україна не має власної державності, не має суб’єктності. Хоча й серед російських науковців були адекватні науковці, як наприклад Тамара Таірова, яка написала книжку про Мазепу з української позиції прагнення незалежності і видала в Росії. І 24 лютого 2022 року вона виступила і сказала, що це буде кінцем Росії, що це загарбницька війна. Звісно, після такої заяви вона втратила роботу, а була академіком, членом російської академії наук. Тож, перше – це наука. Що вони зробили, коли вони окупували частину України? Вони одразу надрукували підручники і зразу почали вимагати, щоб діти йшли в школу. Другий стовп – це ідеологія, але ми говоримо про ідеологію в розумінні ціннісної рамки (в розумінні певних наукових смислів, певних законів, політичних гасел). І ця ідеологічна доктрина, що «ми, Росія – добра мама чи старший брат безпутної дочки Малоросії», була придумана в часи Катерини Другої. І третій стовп – це мова. Був такий дослідник фон Гумбольдт, який казав: «Мова – основа моделювання нашого світу». А наш дослідник Потебня говорив: «Мова – породження духу народу, породження мислення». Ми також можемо згадати Льва Виготського: «Слово – це є засіб спрямування уваги». А як сказав Путін? – «Ми йдемо захищати російськомовних».

Тоді напрошується висновок, що Україна недопрацьовувала щодо цього, особливо на міжнародному рівні?

– Тому ще в 2014 році американський історик Тімоті Снайдер наголошував, що в Україні бракує підручника, який би пояснював Україну, як частину європейської та світової історії, а не як якусь частку росії.

Які ще засоби використовуєросійська пропаганда?

– Вона працює через фільми, зображення, комікси, комп’ютерні ігри. І вже говорять про меми, гіфки. До речі, на наші меми «Русскій корабль – іді н***й» та «путін – ху*ло» росія не змогла знайти протидію. В цьому сенсі ми дуже креативні, тому що мем, який ми придумали «Доброго вечора, ми з України», став дуже популярним. Що зробили росіяни? Вони одягнули форму і написали «Добрий вєчєр, ми із расії», тобто, вони вкрали нашу ідею. І таких вкрадених речей у них дуже багато, тому говорять про битву наративів. Якщо зробити певний підсумок, коли вас заводять емоційно, вам потрібно розуміти, що це зумовлено тим, що намагаються вас позбавити, відволікти від критичного споглядання інформації, щоби маніпулювати вами. Є психофонетичний прийом – зміна тембру голосу, втаємничена інформація, паузи, росіяни дуже люблять також надмірне розтягування. Дискурсивний прийом – коли говорять, наприклад: «На думку професора, на думку відомого філософа, а є такий американський…» Використовують також психолексичний прийом в новинах, коли заговорюють безперервним потоком слів і потім дають меседж, який повинен залишитись.

А чи важливий їм фідбек?

– Ні, не важливий. Сенс їм неважливий, головне – засмітити простір, закинути інформацію, і чим побільше, щоб людина втонула. Фідбек можуть давати якійсь певні люди, навіть актори, ми ж пам’ятаємо актрису, яка говорила про розіп’ятого мальчика. Тому з’явилися боти і тролі, які формують оцей умовний фідбек. Фідбеком для них є дії «злякалися, втекли, проголосували або дали собою маніпулювати».

Чи на кожну пропаганду має бути власна контрпропаганда?

– Ні! Щоб часом не було ефекту «Барбари Стрейзанд», коли в інформаційному просторі постійно говорять про негативну подію. Не варто розкручувати ці пропагандистські речі. Тому я говорила завжди, що не треба цитувати росіян, треба творити щось своє. А коли ми беремо пропаганду і починаємо розжовувати, мусолити, ми просто працюємо на руку пропагандистам.

Тоді як діяти?

– Якщо говорити про майбутню подію, це комунікативні стратегії, інформування. Дуже потрібно доносити інформацію, бо якщо не ми доносимо інформацію, цю інформацію донесе ворог. І тому коли були окуповані території, були зірвані вишки, були намагання позбавити людей на окупованих територіях наших джерел інформації. Щоб розповідати, що ми вже здалися, що Київ вже захопили. Тому перша протидія комунікативній стратегії – не відповідати на пропаганду, а творити свої інформаційні кампанії та повідомлення, свої наративи. Зараз нашим наративом є те, що у нас якісніша зброя, ми боремось за свою землю. Це наратив: «Ми захищаємо не тільки себе, ми захищаємо цивілізаційні цінності свободи, волевиявлення, слова, ми стаємо щитом від страшенної навали, яка посуне і далі». Поляки це розуміють, країни Балтії це розуміють, Чехія, Британія це розуміють. Вони є нашими найбільшими союзниками. Нам треба говорити про те, що Росія в 2014 році зруйнувала міжнародну систему безпеки, яка була створена після Другої Світової війни. Ми говорити, що росія воює не тільки з ЗСУ, вона воює з населенням, вона руйнує інфраструктуру, вона порушує правила війни, які були затверджені Женевською конвенцією.

На що не можуть вплинути кремлівські пропагандисти?

– На цінності, які є реальні і які люди відстоюють. Вони не можуть вплинути на глибокі переконання. Ми нагадали світу про цінності, бо що таке цінності? Це те, ради чого ти готовий вмерти. І українці показали, що заради свободи готові померти.

Чи варто вступати в дискусію з опонентами та ворогами?

– Вважаю, що не варто. З представниками секти вступати в суперечку недоцільно і емоційно затратно.

Чи грає кількість більшу роль в пропаганді, ніж якість?

– Грає в залежності від того, скільки коштів у це вкладати. До повномасштабного вторгнення росія вкладала мільярдні кошти. Але часом якість, як от з мемами, переважає. Бачите, вислів «Русскій корабль» облетів весь світ. Україна не вкладала стільки у пропаганду. І я ще раз скажу: пропаганда завжди йде поряд з військовими діями, а про це дуже часто забувають. Я би дала два вислови, які я постійно нагадую студентам: «Недостатньо мати гарний розум, треба ще ним правильно користуватись», це Рене Декарт. І ще одне визначення: «Наші проблеми не через те, що ми чогось не знаємо. Вони виникають через те, що ми помилково вважаємо, що знаємо це напевно». І тому пропаганда діє, бо людям здається, що вони щось знають напевно, але пропаганда завжди йде за руку з військовими перемогами, тому німецька пропаганда часто добре працювала на початку війни, коли армія йшла і радянська пропаганда програвала, і коли радянські пропагандисти казали «Здавайтеся», то німці казали: «Ви так швидко відступаєте, що ми не встигаємо здаватись». І так само російська пропаганда була ефективною на певні прошарки, коли російська армія ще демонструвала потугу. А коли ми почали «хлопки», і ця жінка сказала: «Все так душевна, па-дамашнєму», ми взяли і почали над цим сміятися. Тому я ще би пораду дала, подивитися не скептично, а іронічно на те, що роблять пропагандистські канали і тоді сприйняття стає іншим.

Що може кожен з нас зробити?

– Я не вірю в критичне мислення всіх людей, тому що для цього потрібні зусилля, а на такі зусилля не всі люди можуть і хочуть йти. Але кожен з нас може поставити собі питання: «Чи варто поширювати це?», «Можливо, мене використовують?». Якщо ви ставите питання: «Кому це вигідно?», а це дуже легке питання, яке було поставлене ще в Стародавньому Римі, можете дуже і дуже допомогти. Кожен з нас може якщо не допомагати, то хоча б не нашкодити, і це вже буде дуже великою перемогою. Кожен з нас може дати собі обітницю, що якщо вже хочеться перепостити щось в соцмережах, то краще задонатити на ЗСУ. Ви знаєте, ми живемо в дуже скрутному часі війни за незалежність, але в цій війні кожен може докластися до того, щоби ця перемога наблизилася!

Щоб отримувати новини вчасно, підписуйтесь на нашТелеграм-канал.

Фото зі сторінки Лідії Смоли у Facebook