Лілія Зілецька проходила повз Будинок офіцерів за п’ять хвилин до ракетного обстрілу

Вінничани продовжують ділитись своїми спогадами про події 14 липня. Очевидці ракетного обстрілу досі не можуть оговтатись від пережитого. Адже на їх очах стався жахливий злочин рф – вбивство мирних людей, які за збігом обставин опинились якраз у безпосередній близькості від епіцентру вибухів, повідомляє І-VIN.INFO.

Багатоповерхівку, яка розташована на площі Перемоги, вибуховою хвилею значно пошкодило. В квартирах повибивало вікна та балконні двері, обсипалась штукатурка, потріскались стіни. Уламки скла змітали протягом усього дня. Мешканка цього будинку Лілія Зілецька зранку 14 липня відправилась набирати воду до криниці, яка знаходиться за Будинком офіцерів.

«Перед самими вибухами я якраз без поспіху поверталась додому. У руках – бутлі з водою. На світлофорі біля Будинку офіцерів щось довго не загорявся зелений для пішоходів. Я подивилась, що машин немає з бокового заїду, і пішла у бік трамвайної зупинки, бо по прямій всі автівки стояли на червоному. І тільки дійшла до лавочці біля магазину на зупинці, куди якраз підійшов мій 18-річний син Дмитро зі своїм другом (вони з тренування повертались), як почули дуже різкий звук. Так, ніби винищувач летить дуже низько», - згадує вона.

Жінка стояла спиною до Будинку побуту «Ювілейний», а її син в цей момент подивився угору і побачив ракету.

«Син сказав «дивись» і зразу штовхнув мене на землю, одночасно вигукуючи «лягай!», і сам швидко опустився, майже впав. Завдяки цьому ми залишились цілими. А ось його друг не встиг швидко впасти, то його поранило в шию. Спочатку в стані шоку він казав, що все гаразд, невелика подряпина. Але у нього кров текла навіть через пальці, якими він затиснув рану. Ми сказали, що це небезпечно і треба бігом у лікарню. Чекати швидких було марно, тим більше навколо було стільки поранених і травмованих, що я навіть у страшному сні уявити такого не могла. Тому ми зупинили першу-ліпшу машину», - продовжує пані Лілія.

Водій автомобіля, якого зупинили Лілія та її син, одразу зголосився завезти товариша Дмитра до лікарні.

«Тільки глянув на скривавлену шию хлопця, зрозумів, що тягнути з допомогою не можна, зразу повіз його на Київську в ургентну лікарню. Напевне, він там був одним з перших пацієнтів з місця обстрілу. Добре, що є такі водії, які без розмов готові рятувати людей. А я була в такому стані, що навіть не запитала, як його звати. Але ми йому дуже вдячні. Пізніше син телефонував другу, і той сказав, що з ним все гаразд, рану зашили», - зазначає Лілія Зілецька.

І тільки тоді жінка роззирнулась навколо: кругом уламки скла, стогони і крики людей, величезний стовп полум’я, сигнали швидких та пожежних, які вже поспішали до місця вибухів:

«Було три вибухи, один за одним. Як тільки ми відправили синового друга в лікарню, зрозуміли, що треба бігти додому, бо там в квартирі мама. Наші вікна і балкон виходять на площу Перемоги, тому перед очима усілякі страшні картинки виникали. Допомагати пораненим нам було нічим – не мали з собою нічого. Тому вирішили перевірити, що з квартирою, взяти бинт або хоч якусь тканину, щоб перев’язувати людей, і знову вийти на вулицю. Хоча ми були в такому стані афекту, що нам самим ще потрібна була допомога. У мене руки до вечора тряслись».  

Коли пані Лілія зі своїм сином піднялась у свою квартиру, переконалась, що з її матір’ю все гаразд, то трохи заспокоїлась: 

«У мене хоч від серця відлягло, що мама в нормі, ціла і неушкоджена. Вона не встигла в квартиру зайти, була в коридорі, тому уламки скла її не зачепили. Але квартира була розгромлена: вся в у мілких уламках скла, диму і пилюці. Рами повністю вирвало, жалюзі порвало. Але коли я виглянула з балкону, зрозуміла, що навколо нас справжнє пекло. На вулицю мене мама вже не пустила, сказала, що швидких дуже багато приїхало, вони краще допоможуть людям, бо знають, як це робити. Крім того, всі були упевнені, що будуть ще прильоти, і краще залишатись вдома».

В багатоповерхівці пані Лілії уламки прибирали до вечора. Кажуть, що пам’ятатимуть завжди той день до усіх подробиць. А жінка вважає, що тих кілька секунд на світлофорі врятували їй життя:

«Ніколи я не ходила на червоне світло. Завжди спокійно чекала, поки загориться зелене. А це мене ніби хтось у плечі штовхнув, щоб йшла. Напевне, Ангел-охоронець».

Нагадаємо, вінничан знову залякують повідомленнями про масований ракетний обстріл.

Щоб отримувати новини вчасно, підписуйтесь на наш Телеграм-канал.

Фото: Тетяна Щербатюк