Військовослужбовець із позивним «Абат» розповів про роботу інженерно-саперного взводу

Сапер інженерно-саперного взводу окремого батальйону 120-ї бригади Сил територіальної оборони Вінниччини ЗСУ, військовослужбовець із позивним «Абат», розповідає, що їхній підрозділ почав формуватися з початку активної фази воєнних дій. Люди добирались ретельно, на добровільній основі. Інженери, водії, вчителі, електрики, медики, кухарі, будівельники і це ще не весь перелік спеціалістів, які полишили улюблену роботу та стали на захист країни. Про це повідомляє I-VIN.INFO з посиланням на допис 120-ї бригади територіальної оборони ЗСУ у Facebook.

Так, загалом у їхньому взводі кількість дипломів про вищу освіту вдвічі перевищує кількість особового складу. А якщо додати військовослужбовців, які мають попередній бойовий досвід, то їх точно не переможе жодна армія світу.

Військовослужбовець додає, робота інженерно-саперного взводу різноманітна. Вона потребує певного рівня технічних знань і специфічних навичок поводження із вибуховими речовинами.

«Найважче в нашій роботі це очікування на повернення товаришів із бойових завдань. Незалежно від місця перебування підрозділу, часто виникає необхідність виконання бойових завдань, як правило це інженерно-саперна розвідка: зачистка позицій, полігонів, обладнання і обслуговування інженерно-саперних загороджень. Це все звучитьбуденно і зовсім не романтично. Практична робота досить рутинна і вимагає неабиякого терпіння. Позитиву додає лише те, що вона допомагає зберегти життя бойових побратимів», – розповідає військовослужбовець із позивним «Абат».

Бійцям довелося багато навчатись і починати з азів. Основна вимога в процесі підготовки – дисципліна і чітке виконання досить жорстких правил. Дозволяються лише добре обдумані і підготовлені експромти.

Також значну частину часу займає самопідготовка, адже сапер, який припинив вчитись, переймати досвід інших колег і особливо досвід ворога має шанс різко закінчити свою не лише бойову біографію.

«На все життя залишились в пам’яті очі люблячої дружини і доньки, які тебе відправляли на війну. Дуже різні погляди жителів Бахмута – від неприхованої неприязні до мольби: «Ви ж нас не покинете?» Не за віком дорослі очі дітей в укриттях із німим запитанням: «Скільки це ще буде тривати?» Здивовані очі іноземців: «Ми не сподівались, що українці так вперто будуть воювати!» Захопливі очі дітей із Бородянки, що посміхаються скрізь сердечка стулених долоньок: «Дякуємо, що повернулись!» Очі побратимів на алеях Слави від яких рветься серце. Очі війни дуже різні, а очі перемоги у всіх будуть однакові: очі радості і гордості: «Ми перемогли!», - стверджує «Абат».

Нагадаємо, російське вторгнення: триста сімдесят перша доба повномасштабної війни.

Щоб отримувати новини вчасно, підписуйтесь на наш Телеграм-канал.

Фото: зі сторінки у Facebook