Боєць з Вінниччини про диво на фронті, допомогу із забезпеченням необхідним та нагородження медаллю

Війна для Дмитра Мегедена з Вапнярської громади Вінницької області почалась у 2014 році. Коли у лютому російські війська увійшли до Криму, Дмитро Мегеден вирішив стати на захист України, аби не допустити ворога до рідного дому. І цього разу, з початку повномасштабної війни 24 лютого 2022 року, чоловік вже був у військкоматі. А 5 березня зайняв позицію за Кривим Рогом, повідомляє I-VIN.INFO.

«З початку повномасштабного вторгнення були проблеми і немало. З основного – це некомпетентність керівництва, недостатня кількість зброї та ненавчені люди. Коли ми перебували на позиції за Кривим Рогом, тоді нічого не було підготовлено і це логічно, бо ворог тиснув зі всіх сторін. У нас на той момент була якась зброя, а держава одягнула і дала спальники. Але їжі як такої не було, тому дякую людям, які жили в найближчих селах. Вони привозили їжу і годували. Перша ніч пройшла під відкритим небом, згодом друга та третя…Та ми втримали ту позицію», - пригадує початок бойових дій Дмитро Мегеден.

Розуміючи, що не вистачає засобів нічного бачення, квадрокоптерів та засобів зв'язку, Дмитро написав звернення на своїй сторінці у Фейсбук з проханням допомогти. Він розумів, що усім людям важко, тому не звертався до когось конкретно. На це прохання відгукнулись друзі та мешканці Вапнярської громади. І згодом його товариш та директор благодійного фонду «Над небом» Віталій Надкерничний спільно з головною спеціалісткою відділу освіти, культури, молоді та спорту Вапнярської селищної ради Євгенією Шульган, взяли організаційні моменти у свої руки.

За короткий проміжок часу їм разом з небайдужими людьми вдалось зібрати продукти, придбати прилад нічного бачення, квадрокоптер та багато іншого. Як зауважує Дмитро Мегеден, продуктів було так багато, що вони тиждень могли годувати 100 чоловік. Також незабаром для їхньої бригади закупили ще автомобіль і так до цієї пори триває активна підтримка бійців. Наразі ж вони усім забезпечені і продовжують виконувати бойові завдання.

Загалом військовослужбовець був на Херсонщині, на Миколаївщині, тобто, на південному напрямку. І лиш взимку їх перевели на Донеччину. За цей час сталось навіть диво:

«Ми звільняли село П’ятихатки за направленням Херсону і прикривали піхоту. Стріляли по ворогу днів 15, а вони по нас у відповідь. Тоді їм вдалось підірвати нашу техніку – горіло все навкруги, але нашу позицію вони не змогли вирахувати. Чим би не вони не стріляли, а все було повз. Чи це професіоналізм, чи диво, але ми вижили. І був ще один випадок, коли ми однією нашою гарматою звільнили ціле село. Село тримали три танки і піхота рф. Вони, як на роботі, виходили о 4 годині дня й стріляли. Ми їх вирахували і били, допоки вони не втекли з того села. Теж не зрозуміло: чи Бог допоміг, чи маскування».

Так, бригаду Дмитра Мегедена нагородили за звільнення сел Новодмитрівки і Великоолександрівки медаллю «Воля і честь». А ось поки що вони на ротації – їх вивели з Донеччини. Очікують доукомплектування людьми і технікою своєї бригади. І за хорошу службу бійців переводять в десантно-штурмові війська.

«Кожен солдат – це як маленький гвинтик. Вони складають механізм, який працює на Перемогу. Всі знають свої обов’язки. У нас в кожного є свій підрозді. Коли там панує дисципліна, це вже частина успіху. Звісно вміння варити їсти теж важливе, тому в нас усі готують по черзі. Це якраз ті головні звички, які сталди в нагоді з мирного життя», - каже Дмитро Мегеден.

Але є й дещо інше. Він додає, що у їх підрозділі з 12 людей лише троє його товаришів знають військову справу. Решта – добровольці, які раніше не мали бойового досвіду. Їх доводилось навчати одразу на полі бою, адже робити це на полігоні часу не було. Новобранці одразу зрозуміли, що це не жарти, швидко сприймали всю інформацію, а в бою закріплювали:

«Тут є два мої земляка, з якими ми прийшли разом воювати. Два найкращі товариші - Дмитро та Микола. А нові хлопці, котрих ми вчили воювати, одразу зарекомендували себе справжніми воїнами. Мені з ними комфортно, впевнений, що вони не залишать пораненого, а врятують його. Ми всі стали братством».

«Нам нема куди відступати. У мене тут все моє життя – сім’я та друзі. Я бачу, що відбувається у зоні бойових дій, в якому стані ці міста/села і не хочеться, щоб вдома було таке ж. Я воюю і задля здійснення своєї шкільної мрії – вільна, сильна та незалежна Україна в європейській сім’ї. Пам’ятаю історію. росіяни нам не брати і між нами ніколи не буде рівноправних відносин. Сто років тому ми не змогли відстояти свою незалежність, а цього разу вірю, що Бог нам допоможе і ми не здамося. Це наш шанс», - наголошує Дмитро Мегеден.

Нагадаємо,«Найважче, коли на твоїх руках вмирають побратими»: вінницька військова про фронт.

Щоб отримувати новини вчасно, підписуйтесь на наш Телеграм-канал.

Фото: Дмитро Мегеден