Вічна пам’ять та слава героям

За кожним ім’ям у повідомленнях про загиблих воїнів – ціле життя, родина, нездійснені мрії та люди, які до останнього чекали на повернення своїх близьких. Хтось місяцями жив у невідомості, сподіваючись на добру звістку, хтось після поранень знову повертався до побратимів, а хтось лише нещодавно став до лав Збройних сил України. російська війна обірвала життя п’ятьох захисників із Вінниччини – Олександра Рабцуна, Олексія Суковенка, Олега Брагара, Олександра Яценка та Юрія Кривоноса, повідомляє I-VIN.INFO.

Олександр Рабцун — морський піхотинець із Погребищенської громади

У Погребищенській громаді підтвердили загибель Олександра Рабцуна із села Довгалівка Вінницького району. Воїн поліг у бою на Донеччині 11 листопада 2024 року, однак про його загибель стало відомо лише тепер.

Олександр Леонідович Рабцун народився 11 вересня 1984 року. Він служив матросом, був водієм відділення морської піхоти батальйону морської піхоти військової частини А0216.

Захисник загинув поблизу населеного пункту Іллінка Донецької області, боронячи Україну та її незалежність.

У Погребищенській міській раді висловили співчуття рідним, близьким і всім, хто знав полеглого воїна. Про дату прибуття траурного кортежу та поховання повідомлять додатково.

Олексій Суковенко — захисник, на повернення якого чекали місяцями

Жителі Самгородоцької громади провели в останню путь Олексія Суковенка із села Воскодавинці. Понад рік він вважався зниклим безвісти, а рідні продовжували сподіватися на його повернення. Лише 15 жовтня 2026 року результати ДНК-експертизи підтвердили загибель військового.

Олексій Іванович народився 13 вересня 1982 року в багатодітній родині. Після дев’ятого класу здобув професію водія, а згодом пройшов строкову службу в Повітряних силах ЗСУ.

У 2005 році одружився з Наталією. У подружжя народилися донька Вікторія та син Ярослав. Олексій працював на цукровому заводі, у дорожній службі, а пізніше самостійно заробляв на життя, зокрема працюючи в полі та торгуючи на базарі.

Його великою мрією було збудувати власний будинок для дружини й дітей. Він самотужки взявся за цю справу, однак завершити задумане не встиг.

До війська Олексія мобілізували 25 листопада 2024 року. Він служив кулеметником штурмового підрозділу безпілотних систем військової частини А2980 та виконував бойові завдання на Донеччині.

9 травня 2025 року воїн загинув поблизу Новоолександрівки Покровського району Донецької області.

23 жовтня земляки зустріли Олексія живим коридором шани. Після церемонії прощання його поховали на місцевому кладовищі. У захисника залишилися батьки, дружина Наталія, донька Вікторія та син Ярослав.

Олег Брагар — гайсинець, на повернення якого чекали понад два роки

24 жовтня 2026 року Гайсинська громада попрощалася з Олегом Брагаром. Від моменту, коли з воїном зник зв’язок на фронті, до підтвердження його загибелі минуло 26 місяців. Увесь цей час рідні жили між болісним очікуванням і надією.

Олег народився 14 жовтня 1990 року в Гайсині. Навчався у місцевій школі №4, здобув фах оператора з обслуговування газового обладнання в Немирівському технікумі, а вищу освіту отримав у Київському університеті містобудування та архітектури. Працював у місцевому газовому господарстві.

На початку 2023 року Олег долучився до Збройних сил України. Служив старшим механіком-водієм механізованого відділення 22-ї окремої механізованої Миколаївської бригади.

21 серпня 2024 року під час виконання бойового завдання на Курщині, на території росії, зв’язок із ним обірвався. Після тривалих пошуків експертиза підтвердила загибель військового. Йому було 33 роки.

Олега Брагара поховали з військовими почестями на Алеї Слави міського кладовища Гайсина. У нього залишилися мати та сестра.

Олександр Яценко — воїн із Бершаді, який загинув на Запоріжжі

Бершадська громада отримала звістку про загибель свого земляка Олександра Яценка. Життя 45-річного військовослужбовця обірвалося 17 жовтня 2026 року під час виконання бойового завдання на Запоріжжі.

Олександр Іванович Яценко народився у 1981 році. До лав Збройних сил України його призвали 30 січня 2026 року.

Він служив стрільцем-марксменом 2-го мотопіхотного відділення 3-го мотопіхотного взводу 2-ї мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини А4962.

Захисник загинув поблизу міста Копані Пологівського району Запорізької області. Його смерть стала тяжкою втратою для рідних, близьких і всієї Бершадської громади.

Юрій Кривонос — вінничанин, який після поранень повертався до побратимів

24 жовтня Вінниця провела в останню путь старшого сержанта Юрія Кривоноса з позивним «Угрюмий». Воїн двічі зазнавав поранень, проходив реабілітацію, але щоразу повертався до служби. Його життя обірвалося 30 квітня 2025 року в бою поблизу Новоолександрівки Покровського району Донецької області. Юрію було 44 роки.

Юрій Миколайович народився 6 червня 1980 року у Вінниці. Закінчив школу №14, а згодом здобув професію плиточника-облицювальника у професійно-технічному училищі №3. Після строкової служби працював на будівництві, облаштовував оселі та допомагав сусідам.

Рідні згадують його як людину, яка не відмовляла в допомозі й була готова віддати останнє заради інших. Попри зовнішню суворість, Юрій мав добре серце та багато уваги приділяв близьким.

До захисту України він долучився у 2024 році. Служив у 59-й окремій мотопіхотній бригаді імені Якова Гандзюка та воював на Покровському напрямку.

Після отриманих поранень і тривалої реабілітації Юрій повертався до побратимів. Рідні до останнього сподівалися, що він живий. Мати, почувши гуркіт автомобіля, виходила до воріт — раптом це повернувся її син. Але звістка про зникнення безвісти зрештою змінилася підтвердженням загибелі.

Юрій мріяв повернутися додому, зібрати за одним столом найрідніших і разом говорити про майбутнє України. Цій мрії не судилося здійснитися.

Вінничанина поховали з військовими почестями. Його пам’ятатимуть як чоловіка, який присвятив життя праці, підтримці близьких і захисту своєї країни.

Читайте також, «Дрон збили, але страх залишився»: росіяни знову атакували Вінницю зранку.

Щоб отримувати новини вчасно, підписуйтесь на наш Телеграм-канал.

Фото:  зі сторінок громад