Вінничанин поділився історичними особливостями страшної трагедії

Щорічно у четверту суботу листопада відзначають День пам’яті жертв Голодомору. Трагічні події 1932-1933-х років назавжди залишиться у спогадах людей та історії України. Спеціально до цього дня проводяться загальнонаціональні заходи, лекції, інформаційні новини та кампанія. Інформаційна Вінниччина зібрала вражаючі факти від експерта з теми Голодомору про причини та та перебіг цих події.

Після Національно-визвольної боротьби в 1917-1921 роках радянська влада робила все можливе, щоб Україна була їхнім форпостом. З 1928 року проходили масові повстання. Наприклад, саме в Україні було найбільше повстань серед інших країн в складі Радянського Союзу – приблизно 5 тисяч. А все через початок індустріалізації та колективізації. Ці історичні факти розповів для Інформаційної Вінниччини наш експерт у темі Голодомору, завідувач відділу українознавства Вінницької академії безперервної освіти Володимир Лазаренко. Також він додає, що Ленін під час громадянської війни говорив, що «чим більше шибениць українців буде висіти, тим швидше ми (СРСР) їх привчимо до життя в новій державі та позбавимо мрій про Незалежну Україну».  

«Як кажуть, спочатку стріляли в голову і в душу, тобто знищували інтелігенцію та духовенство. А на етапі, коли почався Голодомор, стріляли в серце. Винищували селянство, яке, маючи своє господарство, могло виступати проти колективізації. За статтстичними даними, сільське населення в Україні складало 80%. В основному найбільше їх і нищили», — розповів Володимир Лазаренко.

Під час першого голодомору у 1921-1923 роках загинуло приблизно 400 тисяч українців. Порівняно з цим, у 1932-1933 рр. померло близько 10 мільйонів жителів. Середній вік під час другого голодомору становив: чоловіків – 8,5 років, а жінок – 10,5 років. Як додає пан Володимир, фактично «під корінь» радянська влада винищувала саме народ нашої країни. На їх місце завозили росіян з інших регіонів Росії. Також експерт стверджує наступне:

 «Основним нашим ворогом була тоталітарна радянська система, яка хотіла знищити український вільнелюбний народ. Ми прагнули до незалежності та демократизму» .

В ті страшні та буремні часи люди знаходили різні способи виживання. 

«Наприклад, моя бабуся розповідала, що варила суп з лободи. Якщо на початку 1930-х років ще можна було б зібрати буряк, то потім все почали забирати. Вінниччина відноситься до другої зони, яка найбільше постраждала. А до першої входять Дніпропетровська, Харківська, Київська та Запорізька області. Все тому, що в цих регіонах було найбільш розвинене землеробство. В середньому за 1 хвилину помирало 25 чоловік по Україні», — зазначає він.

Радянська влада ще впроваджувала репресивні заходи до селянства. Тоді з’явились «чорні дошки» — адміністративно-репресивний засіб колективного покарання сільського населення, насамперед в Україні. Тоді район чи село повністю оточувався загоном НКВД та армією, аби селяни не могли виїхати з нього і фактично помирали без їжі. У Вінницькій області занесені до чорної дошки 44 колгоспи та 45 сіл. Офіційно зафіксованих випадків канібалізму в нашій області – 71. Згодом ця інформація підтвердилась під час написання «Національної книги пам’яті жертв голодомору на Поділлі у Вінницькій області».

«Серед них було 12 випадків, в яких зафіксували людоїдство дітей – це найстрашніше, що може бути. А потім у 1932 році Сталін підписує закон про «5 колосків». До цього люди, аби не вмерти, виходили на поле та збирали зернятка. Проте влада і це заборонила. Десять років ув’язнення давали за колоски або одразу — розстріл. Таким чином комуністична влада наводила порядки та нищила український народ», – ділиться історичними фактами пан Лазаренко.

Окрім цього, він поділився ще однією історією своєї бабусі, яка пережила ті страшні роки. Володимир Лазаренко розповів, що селяни геть склали пісню про ті події.

«Можливо, зараз неточно скажу. Проте у Стрижавці люди склали пісню: «Нема хліба, нема сала. Все забрали комнезами. Ні корови, ні свині. Тільки Сталін на стіні!». Приблизно так співалось. І подібних є ще багато. Більше життєвих історій можна дізнатися в примірнику «Національної книги пам’яті жертв голодомору на Поділлі у Вінницькій області». У ній є свідчення, де були закопані люди. Їздили вози та забирали всіх мертвих. Часто, коли бачили ще живих людей, то теж могли їх забрати, бо розуміли, бачили, що скоро і вони помруть», — додає чоловік.

Лише за часів Віктора Ющенка в кожній області створили книги пам’яті та мартирологи. На Вінниччині редактором такого примірника був кандидат історичних наук Валерій Лациба. Також почали роботу над книгою Роман Подкур і Валерій Васильєв. За словами нашого експерта, Вінниччина одна з перших провела конференцію по Голодомору як геноциду українського народу. До неї навіть долучився Джеймс Мейса – представник конгресу США, покійний герой України, який досліджував цю тему.

«Він брав участь у цій конференції. Всі були дуже здивовані, як громадянин США переїхав до України, одружився тут та почав жити. А він говорив так: «Той, хто пов’язаний з Голокостом, не може не зрозуміти трагедію євреїв. Але той, хто пов'язаний з Голодомором як геноцидом українського народу, не може бути не українцем». Ось такі цікаві слова були у його промові», — розповів Володимир. 

Верховна Рада України 28 листопада 2006 року ухвалила закон «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні» та офіційно визнала ті події геноцидом.

Нагадаємо, Юрій Легун розповів про людські втрати внаслідок Голодомору на Вінниччині.

Щоб отримувати новини вчасно, підписуйтесь на наш Телеграм-канал. 

Фото: newch.tv