Добровільне формування підготувало понад тисячу вінничан

На початку повномасштабної війни кожен українець хотів захищати свою країну. Відтак, Добровільне формування №1 Вінницької міської територіальної громади «Ветеран» почав з кінця лютого приймати до лав добровольців тих, хто хотів воювати, проте не відповідав певним критеріям мобілізації. Так і пройшли через батальйон понад 1000 людей, а 300 з них просто зараз захищають Україну на передовій. Для I-VIN.INFO керівники батальйону розповіли, з якими труднощами довелось стикнутися для реєстрації добровільного формування і як вони навчають бойовій підготовці молоде покоління. 

«День 24 лютого у кожного був свій, кожен вирішував сам, де йому бути. Хтось брався за валізи і вже ввечері був в Польщі чи Німеччині. Знаю, що деякі посадовці – в Болгарії та Румунії. А хтось стояв у черзі до військкоматів. Повірте, більшість з нашого добровільного формування зустрілись саме 24-25 лютого біля військкоматів. Але перше, що нам відповідали у військових комісаріатах, було «Ви нам не потрібні», «Ви без підготовки», «Ви не підходите» та інше», - так нашу розмову розпочав начальник штаба, заступник командира добровільного формування Юрій Московчук.

Як він продовжує, 25 лютого разом зі своєю групою вони вирішували, що будуть робити далі. Проте точно знали, що за кордон не збираються їхати. В перші дні війни до військової служби не брали людей, які не підходять за віком, не мали відповідної підготовки та з інших причин.

«Спочатку ми не знали, що треба оформляти документи для нашого формування. Тому 26 лютого в Будинку офіцерів почали набирати людей в наш батальйон. Тоді зібрались перших 200 людей. Наступного дня зібралось більше 600 людей. Так почався запис добровольців. Мета була лише одна – отримати зброю та захищати Україну. Ситуація ставала вкрай напружена. Ніхто не знав, що і як буде. Нашу команду ми назвали «Ветеран», бо більшість були ветеранами», - каже Юрій Московчук.

Тоді почали записувати людей не тільки за 50-60+, а і цивільних. Так склались напрямки роботи – формування списків і набір людей. Крім того, треба було оформити добровільне формування документально. Саме цей напрям був найскладнішим. Потрібні були дозволи Вінницької міської територіальної громади та від області. 

«Керівник області Сергій Борзов дав добро. Мали ще оформляти через сесію міськради і визначитись з особою командира. Обрали одного. Щось не пройшло. Потім іншого. Щось знову не пройшло. Потім Павло Дісяк взяв ініціативу на себе. І ми дуже йому вдячні, бо все пройшло, і в нас було рішення від Вінницької міської ради. Але далі ще складніше було», - розповідає заступник командира.

Час йшов, а оформлення добровільного формування затягувалось. А в батальйоні чекали на зброю. Проте завдяки особистим контактам все ж це питання вирішилось, згодом отримали зброю, але був один парадокс. 

«Ми отримали перших 108 автоматів, роздали людям. Проте не було де зберігати її. Ситуація була в край напружена. І люди пішли зі зброєю додому. І так один день ходили, другий. У цивільному одягу, з нашими посвідченнями. За цей час у нас не було жодного зауваження чи проблеми. Але мали і позитив, адже вороги бачили нашу рішучість. І ми знаємо, що вони за нами спостерігали», - зазначає Юрій Московчук.

Як розповідає генерал-майор запасу, командир Добровільного формування №1 Вінницької міської територіальної громади «Ветеран» Павло Дісяк, за такий невеликий період добровольці швидко увійшли в ефективний темп роботи. 

«А потім нам почали робити «перелази» (перешкоди). Ми пройшли через СБУ, через нашу поліцію, а потім пройшли медогляд. Це була важка справа. Щоб отримати дозвіл на зброю, потрібно пройти певне обстеження. І Юрій Московчук зробив цю довідку за 350 гривень. А де в добровольця такі гроші, якщо він не працює, але хоче захищати і воювати? Тому ми вирішували це питання своїми силами, аби це було безкоштовно», - каже генерал-майор запасу Павло Дісяк.

Згодом отримали доручення від територіальної оборони у добровільному формуванні №1 Вінницької міської територіальної громади «Ветеран» займались охороною важливих об’єктів. Під їхнім контролем було 13 об’єктів. З 14 квітня по 18 травня щоденно 45 людей зі зброєю заступали на охорону важливих державних об’єктів. Добровольці зауважують, що тут також був парадокс, адже 90% виїжджали на ці об’єкти власним транспортом. Спочатку транспорт частково надавала місцева влада.

«Потім ми вже їздили на стрільбища. Близько 50% виїздів здійснювались на власному транспорті. Хоч за законом нас повинні фінансувати. Мабуть, в них теж є свої обмеження і можливості. Основною загрозою для нас є ракетні терористичні напади. Ще до удару по Вінниці, 26-28 травня, ми провели навчання наших добровольців. Разом залучили військовослужбовців з наших бригад територіальної оборони. Навчили добровольців користуватися ПЗРК – переносними зенітно-ракетними комплексами», - зауважує Юрій Московчук.

Звертались за допомогою до міської ради, проте на прохання надати 2 автобуси для виїздів на навчання отримали негативну відповідь. В період з 18 квітня по 19 липня добровольці з батальйону «Ветеран» несли бойове чергування в системі протиповітряної оборони в якості спостерігачів на постах повітряного спостереження.

«Це 12 чоловік, без коштів, без зарплати та харчування несли цілодобово спостереження за ситуацією у повітряному просторі. Вони виявили більше 600 повітряних цілей, зокрема, 9 крилатих ракет, і з них 3 були збиті по нашій наводці. Це за інформацією, яку нам надали Повітряні сили України», - розповідає начальник штаба.

Проте без будь-якої підтримки добровольці через 3 місяці дуже виснажились. Керівництво формування провели ще одне навчання 8-10 серпня по освоєнню ПЗРК, залучили 73 військовослужбовців з територіальної оборони. За словами Павла Дісяка, навчальний процес безкоштовний:

«Єдине, що з великим трудом ми діставали зброю та боєприпаси. В свій час ми зробили власний склад. Там все за правилами: з відеоспостереженням, з черговим та іншими вимогами. Потім в нас цей склад забрали і перевели на склад бригади. Там, аби отримати цю зброю, а потім здати, потрібно багато часу. А в наших людей кожна хвилина важлива, бо мають свою основну роботу».

Навчальний процес у добровільному формуванні проходив і по тактичній медицині, і на полігонах. Крім того, американські волонтери у Вінниці проводили навчання. І самі військовослужбовці ділились досвідом з добровольцями.  

«Ми розуміли, що в нас буде дуже обмежене озброєння, тому вчили, як легкій піхоті. Для цього застосували досвід бойових дій, поділили їх на пари. На полі бою діють парами. Один прикриває іншого. Двоє зайшли, двоє повинні вийти. Одного поранило, інший його виносиш. В наступі, в обороні – тільки парами. Дві пари – це четвірка. Дві четвірки – це відділення в обороні, в наступі, в засаді тощо», - каже Юрій Московчук.

Також до навчання долучались інструктори з 120-ї бригади. На навчаннях всі навчилися стріляти. Навіть ті, хто не вмів. Добровольці тепер вміють швидко заряджати зброю, чітко цілитися і влучно вести вогонь.

«Для прикладу скажу, в нас було два брати, які ні разу не стріляли у своєму житті, а тут вони так навчились це робити, що я був вражений. На сьогодні ми вже провели більше 7 стрільб. Зараз один підрозділ вже третій день знаходиться в лісі. Вони там ночують, виконують навчальні задачі просто в лісі!», - зауважує Юрій Московчук.

Впродовж 6 місяців повномасштабної війни потік людей, які готові вступити до добровільного формування, зменшився. Проте у самого батальйону є певні обмеження. Наприклад, за законодавством добровільне формування повинно набирати людей саме з Вінниці. 

«Коли до нас приходять вступати в батальйон, перше, що ми запитуємо: «Чому? З якою метою?». Якщо нас відповідь задовольняє, то ми беремо їх. Втім, Центри комплектування беруть більше людей, а не як тоді, коли багатьом відмовляли, а ми брали їх до себе», - каже начальник штаба.

Також додає, що ті перші командири, яких вони підбирали для свого формування, зараз командири своїх батальйонів. На жаль, у добровільному формуванні №1 Вінницької міської територіальної громади «Ветеран» є і люди, які спочатку були в них добровольцями, а потім загинули на фронті. Як зазначив Павло Дісяк, волонтери і надалі продовжують потужно допомагати: 

«В нас є дуже багато волонтерів – це наші добровольці. Міська влада давала інколи нам допомогу автобусами та паливом. Але це все. Решта все своїми силами добуваємо. Наші люди на навчаннях потребують і палаток, і харчування, потрібні також кошти на проїзд та багато чого іншого».

На початку повномасштабної війни в батальйоні днями та ночами оформлювали добровольців. Попри відключення світла, постійний звук сирени, у Вінниці знаходились волонтери, які привозили продукти.

«До нас зі Стрижавки люди на власному авто привозили їжу. Я готовий Стрижавці геть зараз пам’ятник поставити. Деякі люди з нашого масиву до Будинку офіцерів везли каструлі, аби ми тільки не були голодні», - каже Юрій Московчук.

За словами заступника начальника штабу Анатолія Кухтана, для них готував їжу в перші дні війни Альберт Шагінян , який займається волонтерством у Вінниці:

«Буквально на 4 день, як ми вже зібрались і працювали, Альберт приїхав до нас і сказав «Хлопці, я бачу, що ви тут збираєте добровольців, хочу вам допомагати». Ми запитали в нього, що він може. Сказав, що все, що скажете. Так і домовились, що він готуватиме їжу. Був випадок, коли в нього зламалось авто. Він настільки відповідальна людина, що схопив тих два відра з їжею і пішки прийшов до нас. Сказав «Хлопці, ось залишаю вам». Я був приємно вражений», - розповідає Анатолій.

Також їм допомагають й інші волонтери. Наприклад, з громадського об’єднання Ірини Колесник, «Територія добра» та інших. Також завдяки управлінню освіти у Вінниці і шкіл №№ 20, 31 і 8 для формування надали обладнання, аби облаштувати офіс у новому приміщенні, яке надала місцева влада. Проте на новому місці не все так просто було, як здається.

«Влітку ми працювали на одному об’єкті, але потім нам надали для роботи нове приміщення. В ньому було все захаращено, брудно, не було нічого. Ми прибирали все своїми силами. А зі шкіл нам надали столи, і стільчики, аби ми могли хоча б сісти. Їх ніхто не змушував нам допомагати. Також тут немає опалення. В нас немає заробітної плати, фінансового забезпечення, тому в нас і немає фінансових проблем», - так жартує Юрій Москавчук.

Як додає Павло Дісяк, вони називають один одного «Ветеран-безкоштовний». Як зазначає Анатолій Кухтан, формуванню потрібні люди:

«Ми хочемо навчати все більше людей. Фактично ми працюємо, як повноцінна військова частина з усіма підрозділами. У нас все є і все безкоштовно. І ми хотіли, аби до нас приходили. І в нас є парамедик, який врятував людину на фронті і отримав нагороду від Президента України».

А коли у Вінниці стався ракетний обстріл 14 липня, деякі добровольці, які були на нарядах, прибігли в перші хвилини до командирів здати зброю і побігли рятувати людей.  

«Один доброволець, за моєю згодою взяв медикаменти, і з іншими двома побігли витягувати людей. Тоді ще швидких не було на місці вибухів, а вони вже прибігли рятувати. Прийшли до нас брудні та чорні, а ввечері їх забрали до лікарні, бо було отруєння чадним газом», - розповідає Юрій Московчук.

Тоді вони лікувались за свій рахунок, адже не є військовослужбовцями ЗСУ. Також додає, що один вінничанин запам’ятав їхнього добровольця, який на власному авто повіз його дружину до лікарні. Тоді дуже дякував командиру роти. Командири добровільного формування були теж в цей час на Площі Перемоги і допомагали, чим могли. Кажуть, що планують й далі продовжувати активну діяльність батальйону.

Нагадаємо, російське вторгнення: двісті двадцять восьма доба героїчного протистояння.

Щоб отримувати новини вчасно, підписуйтесь на наш Телеграм-канал. 

Фото: Руслана Сивак