Вінничанин Дан Маламура став головним агрономом в агрокомпанії зі світовим ім'ям

Небувалого кар'єрного успіху в Канаді досяг вінничанин Дан Маламура. Він став головним агрономом потужної аграрної компанії Голден Ігл Фарм. Це найбільший холдінг з вирощування і переробки лохини у світі, який має понад 3500 акрів землі (1400 гектарів). Кар'єрному злету передували роки навчання в Національному Університеті біоресурсів і природокористування України, а потім - в найпрестижнішому аграрному вузі Канади - Університеті Саскачеван. Одразу після закінчення канадської магістратури за українця боролися дві відомих канадських компанії, і він обрав – найпотужнішу, повідомляє Інформаційна Вінниччина.

Дан Маламура називає себе «дитиною асфальту» і зізнається, що до навчання в аграрному вузі бачив поле лише один раз. Цього якраз вистачило: почалось марення романтикою поля. Втім, справжнє захоплення агросферою у нього виплекали у вінницькій школі №3. Там він майстрував вулики зі школярами і займався бджільництвом під керівництвом директора школи Миколи Гунька. Очільник школи став його куратором і відігравав не останню роль у виборі професії.

Головний агроном відомої компанії – це посада для аграрія високого «пілотажу». Які кроки передували успіху?

– Хочеться вірити, що це не пік, не остання точка. Все розпочалося ще у Вінниці. Я закінчив загальноосвітню школу № 3. Саме у школі виникло захоплення сільським господарством.

Директор школи Микола Гунько знаний у Вінниці освітянин-новатор, що започаткував уроки бджільництва у школі. Ви також робили вулики?

– Так, звичайно робили вулики, було велике бажання займатися бджільництвом, були великі амбіції в цьому плані. Навіть хотів вступати на факультет тваринництва, тож цікавився усім про бджільництво, не відставав від Миколи Митрофановича. Але потім я сфокусувався на рослинництві, там більше перспектив розвитку. Із спрямуванням визначалися гуртом – Микола Митрофанович, батьки.  Сіли і подумали. Адже агрономія – це не тільки працювати в полі 24/7. Рослинництво включає в себе і науку, і відділ продажу, і засоби захисту рослин, і інтегрований захист рослин, агрономію, гідропоніку. То ж дуже багато шляхів розвитку.

Ваші батьки також мають агробэкграунд?

– В мого дідуся промислова пасіка в Канаді, в Британській Колумбії. Вона невелика для канадського масштабу, всього 500 бджолосімей. Батько має опосередковане відношення до агросфери: він надає в оренду ділянку компанії, що займається продажем тракторів та  іншої агротехніки.

Престижні професії для вступу до вузу – програміст, юрист, банкір тощо, і ось раптом – агроном. Як рідні сприйняли Ваш вибір професії?

– Коли я вступав, мені рідні казали: «Ти що, будеш в кирзових чоботях по полю ходити? Ти – дитина асфальту». Так, я виріс у Вінниці, навчався у вінницькій школі. Я ніколи не працював у великих господарствах чи колгоспах. Але все ж це було покликання. Я просто марив агросферою. Була дуже велика зацікавленість в рослинництві, я бачив в цьому романтику. У батька був знайомий агроном, який ще в дитинстві взяв мене в поле. Ми вийшли рано-вранці, годині о п’ятій ранку. Він дивився на поле, як там сходить кукурудза, пив каву. І каже:  «Яка краса!». А я про себе думаю: «Яка краса? П'ята ранку, холодно!». А потім дивлюся – немає краю полю, сонце встає. Так, холодно, але теплішає. І ти дивишся, як рослинки сходять, лише два листочки поки що. І саме в той час я й побачив, яка ж це романтика. Не всі це бачать, але «вау» в – це дійсно круто! Тож до початку навчання в НУБіпі я лише раз був у полі.

В українському вузі ви остаточно визначились із майбутньою професією?

– Важливо розуміти, куди і для чого ти йдеш. Якщо ти йдеш за течією, то буде здаватися, що щось викладачі не так викладають, все не так робиться. Але якщо є мотивація щось робити і вивчати, ти завжди будеш знаходити однодумців, класних вчителів, класних професорів. Це буде зовсім інший рівень навчання. Я завжди прагнув щось дізнатися, вивчити. Я і мої друзі тягнулися до знань, і ми вже з першого року працювали помічниками агронома. На другому курсі я вже був головним агрономом і опікувався 400 гектарами кукурудзи.

В Україні міряли кирзачами поле по коліно в болоті?

– Практичні навички здобували на шляху навчання. Ночували в полі із ліхтарями, не без того.

Як з'явилася Канада в кар'єрних планах?

– Я закінчив НУБіП і щороку їздив в Канаду, допомагав дідусеві з вуликами. Я працював ще один рік в Україні, в «Біофарм органік», як агроном. Започаткували там органічну пасіку. З'явилося бажання продовжити навчання, дізнатися більше. Я прогуглив найкращий вуз Канади. Випав університет у Саскачевані. Друг проходив навчання в цьому вузі: я перепитав його, чи все так, як описують в Інтернеті. Далі був шлях, щоб зробити документи, поступити. Тоді і зараз це топовий аграрний вуз в Канаді.

Топовий вуз, мабуть, дуже дорогий? Чи Ви  отримали стипендію?

– Вся освіта платна, байдуже, який факультет. Але якщо в тебе є проект, і в цього проєкту є фінансування, то певну частку твій професор може виділити тобі на стипендію. Беруть на проєкт згідно із навичками, згідно із публікаціями в Україні, академічним бекграундом. Конкурс шалений.

Можна запропонувати свій проєкт, з нуля. Коли я вступив до вузу, в мене була єдина проблема – із англійською мовою. Все було відмінно – аудіювання та розмовна, але письмо потрібно було підтягнути, адже вимоги на магістратурі дуже жорсткі. Тому я пішов на платний курс із англійської.

Я не є носієм мови, тож доводилося працювати вдвічі більше. Іноземці вчаться разом із канадцями.

Чи є достатньою базою для навчання в Канаді український вуз, чого, на Вашу думку, не вистачає нашій освіті?

– База, яка в нас є, в НУБіПі,  дуже потужна – ґрунтознавство, агрохімія тощо.  Але канадські школярі виходять зі школи і добре роблять проєкти, твори, презентації, есе. То ж почуваються у вузах впевненіше і вільніше.

Після вузу роботодавці надають перевагу канадцям?

– Громадянство – це останнє, на що вони дивляться. Втім, якщо є дві кандидатури, які відрізняються з п’ятдесяти, що йдуть як «яблуко до яблука», тоді, мабуть, перевага буде за канадцем. Це є додатковим стимулом мати такий послужний перелік, щоб на тебе звернули увагу в першу чергу.

Чи були у Вас складнощі із адаптацією на новому місці? Чи відвідуєте Ви події української діаспори?

– В Саскачевані, в Альберті, дуже багато українських церков. Немає такого села, де б не було українських церков: зазвичай одна при в'їзді і одна при виїзді, і одна – всередині. На жаль, багато людей перебирається у місто. Урбанізація продовжується.

Всі українські свята відзначають, День прапора, День вишиванки. Є багато українців в другому, третьому поколінні. Вулиці в Саскачевані носять назви за українськими прізвищами – Бойко, Гуцул. Приїжджаєш, наче ж в іншу країну, зовсім з другого кінця світу, а бачиш – вулиці мають назви більш патріотичні, ніж вдома.

Тобто проблем із адаптацією зовсім не було?  

– Була адаптація. Коли приїжджаєш в Канаду, не знаєш, хто перед тобою. Канадці – цікавий мікс: островітяни, Азія, Європа, це такий вінегрет, що не розбереш.  Насправді, я дуже задоволений роботою. Мені дуже подобається те, чим я займаюся, де я працюю. Тут я можу використовувати всі свої навички. Ми відкрили власну лабораторію, яка спостерігає за економічними порогами шкодо чинності, зондує усіх шкідників, у мене є свобода дій щодо досліджень, своєї роботи.

Рівень заробітку в Канаді значно відрізняється від України. Але, мабуть, і витрати різні?

– Ми із батьком рахували у пальному. Дуже сумно, що за зарплату в Україні у 10 000 гривень,людина може придбати 330 літрів пального, і це навіть не мінімальна зарплата. За мінімальний заробіток в Канаді ти можеш дозволити собі 3000 л пального. Втім, в Канаді набагато дорожче купити будинок, це можливо лише в деяких провінціях. Але канадці дуже мобільні – вони з легкістю змінюють 3-4 провінції, прямуючи за кар'єрними можливостями. Там немає такого стереотипу, щоб жити в одному місті, померти і передати будинок правнукам.

Змальовуючи життя Дана Маламури за кордоном, варто згадати про ведмедів. Чотирилапі пробираються через дріт під напругою аби поласувати смачненьким на полях. Про ці та про інші пригоди агронома із чотирилапими в Канаді читайте у наступному матеріалі. Вже незабаром ми розкажемо чи потрібні канадським аграріям кирзові чоботи, чи ночують вони в полі із ліхтарями, як відпочивають, а ще – про специфіку роботи агропідприємств в Канаді із використання інноваційних новинок.

Щоб отримувати новини вчасно, підписуйтесь на наш Телеграм-канал.

Фото: Ольга Бакар, Дан Маламура