Випускники з Лука-Мелешківської громади плели сітки для захисників України

В Лука-Мелешківській громаді Вінницького району Вінницької області випускники школи плели сітки, аби допомогти військовим. Також долучались місцеві: від дорослих до дітей. З початку війни з Лука-Мелешківської громади передали близько сорока маскувальних сіток різної величини. На цьому не планують зупинятися, а й надалі працюватимуть та прийматимуть замовлення від військових, повідомляє I-VIN.INFO.

Як розповіла місцева жителька Світлана Пашенько, у неділю 29 травня до акції долучилось чимало людей. Здебільшого, були школярі, випускники, люди старшого віку і ті, хто має час і бажання доєднатися. Приходили також переселенці, які проживають в громаді.

«Плести сітки я приходила сюди ще в перші дні війни. Це були вихідні, і всі так згуртувались, що ми відволікались від цього негативу, коли їх плели. Зараз я приходжу сюди не для того, аби відволіктись думками. Просто розумію, що бійцям це необхідно. І ти хоча б малесеньку частинку допомоги можеш їм надати. Оскільки ми тут у відносній безпеці, то маємо підтримати бійців, які нас зараз захищають», - зазначила Світлана.

Зараз всі сітки плетуть за запитом військових: коли бійці звертаються до громади, їм передають необхідне. Раніше місцеві плели сітки різними техніками, проте зараз використовують одну. Вона найбільше нагадує листочки. І кольори сумлінно підбирають. За цим процесом ретельно стежить вчитель по плетінню сіток Юрій Посмітюха. Саме він допомагає опанувати правильну техніку плетіння і розповів нам, звідки про неї дізнався.

«Ми ще від початку війни плетемо сітки. Самі методи їхнього плетіння вивчали на практиці, від людей та з Інтернету. Тут складного нічого немає. Будь-хто може це робити. Головне – правильно підібрати кольори тканини, це найважливіше. До речі, нам вже не перший раз кажуть, що сітки з нашої громади вважаються одними з найкращих. А це за рахунок правильних відтінків», - поділився Юрій Дмитрович.

Проте поступово зелена тканина для маскувальних сіток все одно закінчується. Тому в громаді намагаються брати наближений по кольорах матеріал. Навіть намагалися фарбувати тканину, але за словами Юрія Дмитровича, це повна дурниця. Каже, або вони не тямлять як фарбувати, або барвники погані.

«З початку війни до нас приходила різна кількість людей. Інколи тут було 80 осіб, а інколи 3-4. Сам тут кожен день працюю і маю «кістяк»: троє людей ріжуть тканину, двоє в’яжуть. І так по трохи ми плетемо сітки. А кожному, хто вперше приходить, ми пояснюємо, як правильно плести. Існує декілька варіантів: простий, складний та інші. Хоч є купа нюансів, проте в більшостівсе виходить», - поділився Юрій.

За його словами попит на сітки є постійно. Військові завжди питають і замовляють. Як зазначив Юрій, все ж іноді не вистачає охочих людей для плетіння та більшої території.

«Сьогодні прийшло багато людей, більше 30-ти. Але така кількість була ще на початку квітня. Далі все менше приходило. Люди розслабились. А нам не можна такого допускати, тому що війна не закінчилась, ми працюємо далі. Новеньким завжди пояснюємо, як це все робити, а школярам даємо простішу роботу. Малих дітей не залучаємо, бо після них треба ще й переробляти. А це серйозна справа. Контроль потрібен весь час. Я пильно контролюю весь процес, тому що під час плетіння перших сіток – це була пародія. Доводилось розбирати їх та виправляти, і це був жах. Але зараз процес йде оптимально. Можна фірму відкривати», - розповідає Юрій Посмітюха.

Наразі він слідкує, аби тканина проходила повз кожну «клітинку» в сітці і не було ані дірок, ані порожніх місць, ані нагромаджень тканини. Так само ретельно підбирають кольори.

«В нас є і ті, хто робить «кікімори» для снайперів у себе вдома, а тут на місці відбирають тканину. «Кікімора» - це сітка, якою накривають снайпера. Вона найпростіша і зроблена з балахона, зв’язаних ниточок на вузликах. Хотів запропонувати робити людям й їх разом з сітками, але цей процес створення «кікімор» не швидкий», - зауважує Юрій.

Як розповіла організаторка та волонтерка з плетіння сіток Алла Овчар, на цю роботу її надихнула 35-та та інші школи у Вінниці. Додає, люди одразу згуртувались і це привело її до думки, що в Лука-Мелешківській громаді вона може щось схоже організувати з місцевими волонтерами.

«Коли люди дізнались про плетіння сіток, то масово почали сходитись. Ми були ніби клубом за певними інтересами. Часто жартую, що це було схоже на якийсь клуб для психологічного врівноваження. Ми приходили, спілкувались, ділились своїми переживаннями, при цьому плели сітки. І так ставало набагато легше. Навіть знімався стрес. Люди були задоволені, що вони залучені до цього. Був випадок, коли жінка принесла речі її чоловіка-мисливця. Каже нам: «Зняла з нього, принесла вам. Ріжте на смужки для сітки. Сварився страшно, але віддаю вам», - з посмішкою розповідає Алла Овчар.

За її словами, випускники зі школи вирішили також долучитись і допомогти військовим. Як додає Алла Овчар, для них плетіння сіток є доволі корисними знаннями, які можуть пригодитися в майбутньому. Тому випускники і провели свої вихідні дні за роботою та волонтерством.

«Можливо, ці знання зможуть десь застосувати. Тим більш, їм варто це знати. Нам доводилось дізнаватися від інших, тих, хто привозив сітки. Потім один з одним ділились знаннями. Так і працювали», - поділилась Алла.

Нагадаємо, російськевторгнення: початок дев`яносто п`ятої доби повномасштабної війни

Щоб отримувати новини вчасно, підписуйтесь на нашТелеграм-канал

Фото: Алла Овчар.