У місті немає газу, води та електрики

Вже майже всі вулиці міста Буча Київської області розчищені від залишків знищеної техніки російських окупантів. Активно прибираються всі громадські місця, тротуари, газони. Поступово місто повертається до звичного темпу життя. Втім, тут ще немає газу, води та електрики. Але вже до кінця тижня обіцяють полагодити водогін, а згодом й відновити й електропостачання. І-VIN.INFO відвідав місто-герой та побачив, як живеться наразі місцевим мешканцям.

Поки немає світла та води, евакуйованих мешканців Бучі просять почекати з поверненням додому.

«Щодня до нас привозять тонни гуманітарної допомоги. Єдине, чого ми постійно потребуємо – генератори, газові балони, бензин і солярка. Електрики немає, тому можемо тільки завдяки генераторам тут працювати. Сортуємо все, що привозять, роздаємо людям та відвозимо у села нашої громади. Усього у нас 14 населених пунктів, - розповідає координаторка гуманітарного центру, який розмістився у Бучанській українській гімназії, Тетяна Ліпінська. – Усі мають можливість у нас підзарядити свої телефони. Адже зараз зв’язок з рідними і близькими особливо важливий».

Вхід із двору до гімназії майже повністю заставлений різноманітним крамом: сюди по черзі заїжджають автомобілі та вивантажують гуманітарну допомогу.

Ящики та упаковки складають на великі візки та рушають всередину гімназії. Все, що не встигли завезти, накрили плівкою, бо саме пішов дощ. Кожен відповідає за свою ділянку роботи, працюють злагоджено та чітко.

Всі коридори та приміщення гімназії заставлені гумвантажем, все розсортировано: дитяче харчування, крупи, олія, овочі, вода, гігєнічні засоби, ковдри та багато усього іншого.

В окремій кімнаті – ліки та медичні засоби.

«Довелось усю окупації прожити в лікарні, - розповідає медсестра екстреної медичної допомоги Людмила Скакалова. – Евакуювалась практично вся лікарня та екстрена служба. Нашого водія Олександра Івановича поранило – око, живіт, нога. Його теж евакуювали. Всі люди звертались до мене. Але ліки швидко закінчились. Інструменту не було, бо окупанти зайшли і одразу весь інструмент висипали на підлогу. Залишився перекис водню, нестерильний бинт і ще деякі ліки. Було дуже важко з психічно хворими, які ставали буйними. Батьки на колінах просили щось їм дати, але у мене, на жаль, нічого не було. Багато людей просто не доходили до лікарні, їх розстрілювали по дорозі. Навіть до сусідів не могли сходити, не те сюди. Мій однокласник йшов за ліками – його вбили, а його хлопчика поранили».

Людмила Миколаївна зауважує, що вона зовсім не героїня, допомагала, чим могла, усім людям. А ось її племінниця Марічка, каже, справжня героїня. Мовляв у свої п’ять років заявила, що нікуди з Бучі їхати не збирається. І залишилась.

В їдальні гімназії робота постійно кипить, тут готують їсти на всіх. Частину готових страв розвозять у села громади. Усіх, хто потрапляє до гімназії, одразу запрошують на чай-каву та обід.

«На щастя, зараз нам стільки усього навезли. І хліба, скільки зараз у нас хліба! А було, що сухарика не могли знайти. А ті загарбники російські зламали всі магазини і дуже роздавали від себе «гуманітарку», хвалились, фотографували, як вони місцевим допомагають. Зараз маємо дефіцит свічок. Електроенергії немає, в темноті живемо. Іноді волонтери привозять. Найважче – коли починається ніч. Стає дуже страшно, - зізнається Тамара Пройдунова. - Я живу в дев’ятиповерхівці, у нас практично всі виїхали, залишилось дві родини. У нас міна впала, то всі вікна всі вибило. Ми їх завішали, чим могли. Все одно холодно. Але нічого, кажуть, буде вже тепло».

На центральному вході в гімназію зібралась невеличка черга. Частина людей заряджає гаджети, інша прийшла за продуктами та іншими необхідними товарами. Наймолодший волонтер Костянтин, якого тут всі кличуть Костик, насипає корм для собак. Питає, скільки є вдома собак та якого вони розміру.

«Великим треба більше корму, - посміхається. На питання, чому вирішив волонтерити, ніби жартує: - Треба ж чимось корисним зайнятись».

Місцеві розповідають, що корм для кішок і собак зараз дуже потрібен, багато домашніх тваринок залишилось без господарів, тому сусіди їх підгодовують.

«Я тут тільки вдруге. Перший раз роздавали продуктові набори, а зараз вже все дають на вибір. Звісно, що всі запаси продуктів у нас давно закінчились. Готуємо їжу на багатті поки що», - каже Олег Агафончик.

Втім, у міськраді зазначають, що наразі розвозять по всій Бучі газові балони і плити. Доставляють насамперед для жителів багатоквартирних будинків, ОСББ, управляючих компаній, вуличних комітетів. А ті вже організовують при готування гарячої їжі для своїх мешканців.

«У нас до війни мешкало близько 45 тисяч людей, зараз тут є близько п’яти тисяч, - розповідає журналістка газети «Бучанські новини» Ірина Левченко. Приміщення їхньої редакції наразі немає, зруйнована снарядами. – У нас тут був великий бій, коли вперше орки зайшли. Депутат нашої міськради не встиг виїхати, пораненому поміг, а сам не встиг, його переїхали просто в машині. А ми проходили повз і не знали, чий автомобіль, і навіть не підозрювали, що там всередині загибла людина. Бронетранспортер просто переїхав автівку і затис всередині його. Зараз дуже багато усіляких жахливих історій розкривається».

Пані Ірина теж нікуди не виїжджала, залишалась всю окупацію в Бучі.

«Можливо, й добре, що ми не знали всієї інформації тоді, всіх тих жахіть, які у нас творились. Ходити по вулицях було дуже небезпечно. Могли просто так розстріляти автомобіль, або вистрілити в людину. Орки ставали в дворах, ставали між багатоповерхівками, тому наші їх намагались дуже обережно вибивати. Щоб люди не постраждали, - продовжує Ірина Левченко. – Я після звільнення Бучі майже постійно мовчу. Розмовляти ще не можу нормально, після того всього, що ми пережили».

Місцеві мешканці не звертають уваги, коли за межами міста чути вибухи – працюють сапери, знешкоджуючи вибухонебезпечні предмети. Але з настанням темноти почувають себе некомфортно. Мовляв, з’являється якесь нав’язливе відчуття небезпеки.

Нагадаємо, вінницькі волонтери подолали довгу дорогу до Бучі з перевірками на усіх блокпостах.

Щоб отримувати новини вчасно, підписуйтесь на наш Телеграм-канал.

Фото: Тетяна Щербатюк, зі сторінки у Фейсбук Бучанської міської ради