Вінничани взяли участь у міжнародних спортивних зборах та змаганнях в Естонії

Нещодавно в Естонії відбулись змагання з тхеквондо, в яких взяв участь вінничанин Артем Семенюк. Його тренерка та мати Тамара Карапетян-Семенюк, яка єтренеркою Вінницької обласної ДЮСШ «Колос» та колишньою вихованкою цієї школи, розповіла про змагання, а також про те, як їх зустріли в Естонії, як ставляться за кордоном до українців. Крім того, I-VIN.INFO дізнався про волонтерський напрямок роботи тренерки, зокрема, допомогу переселенцям.

З 22 по 25 квітня в естонському Вінні проходили міжнародні спортивно-тренувальні збори під керівництвом одного з найвідоміших практикуючих тренерів світу з тхеквандо Левента Тунката. На зборах діти могли поспілкуватися з багаторазовим чемпіоном Європи, світу, учасником двох Олімпійських ігор, якого запросили естонці для підготовки своїх спортсменів до міжнародних змагань з тхеквондо.

«На ці змагання могли приїхати спортсмени з будь-якої країни, окрім Росії. Про них ми дізнались задовго до війни та планували приїхати. У нас навіть зібралось 10 чоловік, які виявили бажання взяти участь. Проте через теперішню ситуацію багато хто виїхав за кордон. Також є батьки, які втратили роботу, і не можуть взяти участь через брак фінансів. Нам із сином все ж вдалось вмовити нашого тата, аби поїхати на ці змагання. Приїхав зі Швеції також учень нашої колосівської школи Ігор Гальчинський. Вони з мамою наразі проживають там як переселенці. Дорога до Естонії у них зайняла близько години», - розповіла Тамара Карапетян-Семенюк.

І хоч на змаганнях не розподіляли місця, тому що це були матчеві спаринги, але рахувались результати в поєдинках. Відтак, Артем Семенюк з двох поєдинків виграв два, а Ігор Гальчинський - в одному. Усі учасники отримали медалі, дипломи та нагороди. За словами тренерки, усі діти були задоволенні цим заходом, тому що позмагалися та отримали автограф від зірки. Хто на чохлі від телефону, хто на жилетах та іншому. Змагалися близько ста учасників зі Швеції, Фінляндії, Естонії, а також діти з України, яких прийняли естонці.

«Найбільше мені сподобався перший поєдинок. Бо я нокдаун випадково зробив, тобто, виграв. Для мене перший учасник був не дуже сильним. Його звати Маркус, він з Естонії. А ось з другим поєдинком було важче. Мій конкурент був вищий за мене, і доволі сильний. Ми йшли рівно. Проте на останніх секундах я виграв з результатом 26 на 27», - поділився Артем Семенюк.

Як розповіла тренерка з тхеквондо, в Естонії активно підтримують українців. Біля посольства росії влаштовують акції та флешмоби на знак поваги до України. Також багато будинків підсвічуються синіми та жовтими кольорами. А у залі, в якому тренувались діти, теж висів український прапор.

«Якось ми стояли на вулиці, а до нас підійшов естонець. У них всі знають англійську, тому ми розуміли один одного. І ось цей чоловік запитав, чи ми з України. Почувши ствердну відповідь, показав Артему жест, і сказав, що зробиш путіну так (відправиш услід за «рускім карабльом»)). А потім він подарував сину сік і печиво. Взагалі естонці постійно висловлюють нам підтримку та співчуття», - поділилась тренерка.

До того ж, зустріти синій та жовтий колір в Естонії можна не тільки на будинках, чи пам’ятниках, а навіть у готельному номері. Як додає Тамара Карапетян-Семенюк, їх у Естонії чудово зустріли. Проте через інновації, які запровадили у зв’язку з коронавірусом, було важко розібратися з деякими речами.

«Ми пізно дістались до готелю, буквально за 10 хвилин до його закриття і не могли потрапити у свій номер. Через ковід у них запровадили електронні ключі до номерів, щоб мінімізувати контакт з робочим персоналом. Аби потрапити до номеру, потрібно вводити коди, заходити через посилання, скасовувати QR-коди, і лише потім скринька з ключами відкривається. Ми боялись, що не встигнемо потрапити до номера, і стоятимемо там до ранку. Проте добре, що додзвонились тренеру, який організовував ці змагання. Він буквально «прилетів», хоч взагалі спав на той момент, і допоміг нам», - розповідає тренерка.

У Вінниці відновились тренування тхеквондо. Навіть для діток, які виїхали за кордон, організували дистанційні заняття. А для деяких підопічних вдалось знайти гарні умови тренувань за кордоном завдяки іншим українським тренерам.

«У нас і в Німеччині тренуються, і в Польщі, і в Іспанії. Діти навіть брали участь у змаганнях. Кажуть, що дуже задоволені», - зазначила Тамара.

А раніше у клубі, в якому зараз відновили заняття, організували пункт розміщення переселенців. У трьох залах облаштували місця так, аби була їдальня та місця для сну – там застелили матами усе. Поруч є кафе, до якого волонтери привозили продукти, і переселенці могли безкоштовно їсти, або піднятись до їдальні клубу і перекусити там.

«Багато людей приїжджало з тваринами, то ми й мисочки для них поставили. Були там переноски і корм. Спочатку за добу було по 160 людей. Вони їхали транзитом на ніч-дві, і далі – за кордон. Місцеві, коли почули, що ми приймаємо переселенців, то майже зі всього району Вишенька приносили речі для них. А зараз ми відновили тренування, бо для дітей це потрібно. Також ще треба платити оренду за приміщення. Проте й надалі всіх переселенців, які вирішили залишитись у Вінниці, ми направляємо у гуртожитки для переселенців. Для них там навіть кращі умови, ніж у нас, бо є душ, окремі кімнати, ліжка», - поділилась тренерка.

Від переселенців Тамара чула багато усіляких історій. Деяких діток вона забирала до себе додому, аби вони могли прийняти душ та погратися. Бо у клубі було всього лише 2 душові та один туалет.

«Дітки були такі перелякані, приїхали з Харкова, з Маріуполя. Ми намагались допомогти, чим можемо. Наприклад, директорка клубу Аня Рожок допомагала з організаційних питань, адже сама є юристкою. А наша адміністраторка Оля з 24 лютого була 24 на 7 з переселенцями: приймала дзвінки, складала списки, хто приїхав та приїде», - розповіла Тамара Карапетян-Семенюк.

Також тренерка поділилась історією, яка відбулась під час цієї війни:

«Якось нам надійшов дзвінок, що в Маріуполі у підвалі сидить ціла жіноча команда з футболу і не може виїхати. Більш того, вони навіть не знали, який був день, бо телефони були розряджені. Одна з дівчат пройшла 20 кілометрів пішки в сусіднє село, зарядила телефон і написала нам, що з нею все добре. Нам вдалось знайти водія, який готовий був забрати їх. Спочатку ми розраховували евакуювати тільки дівчат, проте ще інші місцеві дізнались про автобус, тому прийшло близько 60-80 чоловік. Але через те, що водія не хотіли пропускати в місто, всі ці люди йшли пішки 20 кілометрів, аби тільки вибратись з Маріуполя», - розповіла Тамара.

Вона додає, що у себе вдома прихистила родину спортсмена із Сум Олександра Хоменка, який є Заслуженим тренером України. І протягом місяця вони жили у Вінниці.

«Потім Олександр відправив свою дружину з дочкою за кордон, до Польщі. А сам вирішив повернутися до Сум. І у Вінниці він активно волонтерив, і зараз у Сумах допомагає та волонтерить. Також у нас є тренерська всеукраїнська група, в якій ми один одного підтримуємо. Дехто з тренерів пішли до лав ЗСУ або ТерО, і зараз захищають Україну», - поділилась тренерка.

Нагадаємо,спортсменз Вінниці виборов путівку на Всесвітні ігри з сумо

Щоб отримувати новини вчасно, підписуйтесь на нашТелеграм-канал

Фото надані Тамарою Карапетян-Семенюк.