Іван Савчук з техуніверситету розповів про відзнаку від кіберполіції

Вінничанин Іван Савчук отримав подяку від Департаменту кіберполіції Національної поліції України за злагоджену роботу, яка спрямована на кіберзахист державних інформаційних сайтів. З початку повномасштабної війни він об’єднав навколо себе своїх друзів, які з ним навчаються на 3-му курсі, щоб боротися на інформаційному фронті. I-VIN.INFO поспілкувався з Іваном Савчуком, його другом Дмитром та деканесою факультету, на якому навчаються студенти, та дізнався, як вдалось налагодити роботу команди.

Іван Савчук навчається у Вінницькому національному технічному університеті на факультеті інформаційних технологій комп’ютерної інженерії, а саме – на кафедрі захисту інформації. Про подяку говорить, що це спільна заслуга всієї команди, а він виступає лише як обличчя своїх ІТ-побратимів. Як додає деканеса факультету ІТКІ Світлана Кирилащук, Іван проявив бажання протистояти ворогу на інформаційному фронті, а потім долучились його друзі. Так і утворилась команда.

«Коли мені розповіли, що наші студенти об’єдналися і працюють на кіберзахисті, то подумала: «Вау! Класно! Молодці, що активні». Війна почалася в четвер 24 лютого, і коли в понеділок дізналась, що в їхній команді вже 600 людей, була вражена. Наші студенти змогли зробити перший крок і повести за собою інших, які пішли за ними», - поділилась Світлана Анатоліївна.

За словами Івана Савчука, до роботи приєдналось багато людей. Вони зі всієї України писали, розпитували, що потрібно робити. До того ж, в Україні велика ІТ-армія волонтерів.

«У нас було дуже багато людей, яких доводилось навчати з нуля всьому. Були ще й такі, які казали: «Я не розбираюсь в комп’ютері, але хочу допомогти, діяти». В команді є люди, які пояснювали їм все та навчали, сиділи до вечора», - зазначив Іван.

Вся їхня діяльність розпочалась з вечора 24 лютого. Як поділився вінничанин, як і у всіх українців, в нього був шок та невизначеність. Проте для себе зрозумів: якщо може зробити хоча б щось мінімальне, потрібно діяти.

«Команда розуміла, що є волонтери, наші Збройні сили України, і ми. І якщо ми можемо щось там натискати на кнопки, то потрібно це робити вже. Так і зібрались. Чесно кажучи, напевно ніхто й не думав, що стане так багато людей, які боронитимуть на інформаційному фронті. Мій друг не дасть збрехати, коли сиділи на одному волонтерському підрозділі і дивились на кількість учасників, кожного дня було +2000-3000 учасників», - розповідає студент.

Зараз саме в його команді з тих людей, яких знає особисто, на кіберзахисті працює до кількох десятків людей. Проте тих осіб, які пройшли певне навчання та зараз допомагають перемагати, важко порахувати. За словами друга Івана Дмитра Сокола, в перші дні вони удвох навчили близько 300 людей виконувати певні дії, а далі людей було ще більше. Здебільшого, вони показували, що потрібно робити, а потім вони йшли у «вільне плавання». Як мінімум тисячу осіб навчили захищати українські сайти на кіберпросторі та протидіяти фейкам. Саму роботу ще вдалось скоординувати за рахунок кіберполіції та волонтерських підрозділів, які виставляли цілі для всіх ІТ-волонтерів.

Як зазначив Іван, в перші дні війни головним ворогом була дезінформація. Команді доводилось переглядати групи з новинами, які згодом виявлялися проросійськими. В деяких з них писали, що російські війська вже в Києві, а завтра буде капітуляція. І навіть на такі групи потрібно було виділяти ресурси.

«Ось такої війни ще не було. Наразі інформаційна війна – найпотужніша. Звісно, пропаганда завжди існувала. Проте, коли вона розповсюджувалась, не було такого доступу до новин. Зараз люди читають новини в тролейбусі у Вінниці і знають, що відбувається в Харкові, а потім це розповідають далі. А тепер уявіть собі, як реагують люди, коли дізнаються з сумнівних груп, що завтра капітуляція. Народ це читає, і далі розносить. Тому нам потрібно було діяти. Та це не тільки наша команда працювала, а ще тисячі інших людей та ІТ-волонтерів», - поділився думками Іван Савчук.

Під час війни студенти не просто патрулювали кіберпростір, а ще у сумнівних групах наводили «шуму», блокували проросійські групи та скаржились на дописи. Через великий потік скарг вдавалось знешкоджувати проросійські групи у соцмережах. На питання, як вдалось налагодити роботу з людьми, Іван точно не міг відповісти. Все тому, що навіть для нього дивно, як люди саморганізувались.

«Для мене це досі парадокс. Я шокований і здивований навіть сам. Взагалі, тут потрібно подякувати нашим Збройним силам України. Саме завдяки їм ми зараз можемо з друзями сидіти, закінчити третій курс, займатися цим всім, і маємо підключення до Інтернету. Це дійсно завдяки нашим захисникам. Проте ця самоорганізація є досі для мене парадоксальною. Спочатку було декілька регіональних підрозділів, до них поступово приєднувались люди. А далі це все почалось «зв’язуватись» між собою. Як конкретно це вийшло, мені досі невідомо», - з подивом каже Іван.

За його словами, були випадки, коли люди працювали до перевтоми. Графік дня Івана Савчука та його друзів був приблизно такий: зранку підйом (в кого як, але приблизно з 8-10 годин ранку), а відбій був о 4-й ранку. І так кожного дня. На відпочинок від інформаційного фронту відходило лише декілька годин. Як зізнались студенти, у них була втома, проте вони не могли зупинитися, бо інші люди та знайомі вже з самого ранку розпитували, що робити. Так і знаходили мотивацію працювати далі. Але найбільше задоволення приносили виконані завдання та цілі.

До такої захопленості студентів рідні та викладачі ставилися з розумінням. Деякі допомагали команді та приєднувались до них. Проте через роботу не могли цілими дня допомагати на інформаційному фронті. Іван Савчук додає, що знання з університету згодились, ще й використовував їх на практиці. А коли дізнався, що хочуть надіслати йому нагороду, то одразу не повірив.

«Спочатку мені зателефонували та дізнались мою пошту. Сказали, що надішлють нам подяку. І наголосили, що це такий стимул рухатись далі, хоч ми й самі розуміли, що зупинятись не можна. Проте я до останнього думав, що там повістка. Звісно був здивований, бо якраз все так співпало, що забрав цю нагороду після останнього іспиту. Пішов на пошту за подякою, і думав, що це буде просто як папірець. Проте, коли я взяв цей пакунок, то подумав, що прислали повістки на всю кафедру», - зі сміхом та жартом розповідає Іван Савчук.

Йому та його команді було дуже приємно від цього. Проте Іван, хотів би, аби таку подяку всім надіслали, бо вважає, що це заслуга кожного. Але його друзі все одно були раді за цю подяку від Департаменту кіберполіції. За словами Івана Савчука, вони всі працювали за ідею, та прагнули хоч щось робити і скоріше наблизити день Перемоги. Тим більш, така діяльність здійснюється на волонтерських засадах.

Про свою роботу в команді також розповів студент ВНТУ, третьокурсник Дмитро Сокол. Під час широкомасштабної війни він виконував різні завдання. Доводилось й навчати нових людей, і роз’яснювати їм, що потрібно робити.

«Взагалі, ця робота почалась дуже різко. Задач було дуже багато. І спочатку доводилось самому розбиратись, а потім ще іншим пояснювати. Ще шукав угрупування різні. Половина роботи вже й не згадаю, на чому базувалась. Але роботи було немало – це правда. Мій день так само, як і в інших складався з того, що прокидався і починав працювати. А коли засинав, не завжди пам’ятав о котрій», - каже Дмитро.

Як додає деканеса Світлана Кирилащук, вона не погоджується з твердженням, що зараз молодь неактивна та не прагне допомагати. Навпаки, вбачає у молодому поколінні великий потенціал і часто захоплюється студентами.

«В університеті на нашому факультеті навчається близько 1300 студентів і багато з них – спортсмени, фахівці та переможці різних конкурсів. Також є й ті, хто зараз в ЗСУ. Вони виявили бажання боронити Україну. І є й ті, хто в АТО були та займають активну громадську позицію. Особисто помітила, що старші люди якось довго оговтувались від початку війни, а наші студенти молодці, швидко згуртувались. До речі, викладачі також долучались до інформаційного фронту. Наприклад, заступник декана Олена Прозор ходила завжди з ноутбуком і також виконувала завдання з хлопцями, хоча більше знає про математику, а не кіберзахист. А так молодь у нас дійсно чудова. Якось зайшла на роботу і сказала колегам, що нехай тільки скажуть, що наші студенти нічого не роблять – це неправда. Раніше часто люди говорили, що молодь безініціативна. Це абсолютно не так! В нас класна молодь! І коли потрібно, показала себе», - з посмішкою розповідає Світлана Кирилащук.

Нагадаємо,у Вінниці відкриють центр підтримки переселенців з Маріуполя.

Щоб отримувати новини вчасно, підписуйтесь на нашТелеграм-канал.

Фото: Руслана Сивак