menu
Ексклюзив Надзвичайні події Влада Громади Війна Освіта Культура Туризм Дозвілля Спорт Технології Історія Україна і Світ Агро Коронавірус Інфо Medtime Оздоровлення Beauty.Time Life Команда IVin
<-

Як пройшли «найгарячіші» дні Майдану для вінничан

18.02.2024 18:30

Спогади Ольги Маліновської про події Революції Гідності

Щороку українці згадують події Революції Гідності – тримісячне протистояння українського народу задля демократичних цінностей і проти корупції та свавілля органів влади. І 18-20 лютого 2014 року є «найзапеклішими» днями на Майдані у Києві. Саме тоді Революція Гідності сягнула своєї кульмінації. Саме в ці дні ми вшановуємо пам’ять Героїв Небесної сотні. Для I-VIN.INFO активна учасниця Майдану у Вінниці Ольга Маліновська поділилась своїми спогадами до 10-ї річниці Революції Гідності.

Всім відомо, що Майдани під час Революції Гідності стояли у всіх містах України. І вінничани були одні з найактивніших учасників тих подій. Частина вінничан щодня влаштовувала акції у рідному місті, частина регулярно їздила до Києва на Майдан Незалежності. Серед них – й громадська активістка, «голос» вінницького Майдану Ольга Маліновська.

Розкажіть, з чого починався Майдан у Вінниці? А які події відбувались у нас в «найгарячіші» дні – 18-20 лютого 2014 року?

– Вінницький Майдан зібрався одразу, як тільки трапилася історія з непідписанням Януковичем (колишній президент-втікач Віктор Янукович – ред.) документу з Євросоюзом. Для мене Майдан мав такі етапи. Спочатку вийшли ті, які хотіли мирно протестувати. І думали, що звичайні пікети студентів щось вирішать. Другий етап був вже дуже швидкий. Люди зібралися помітингувати і сподівалися, що Янукович прислухається до них та продовжить наш шлях до Євросоюзу. Але після побиття студентів 1 грудня 2013 року ситуація з протестами стала загострюватися. На площі Театральній (зараз – Майдан Небесної сотні – ред.) у Вінниці поставили сцену, на якій кожен міг висловити свою думку.

А у січні 2014 був ще один етап, коли почалися серйозні «заворушки», штурми обласних рад та адміністрацій у всіх обласних центрах України. Коли дійшла черга до Вінниччини, активісти зрозуміли, що теж повинен бути цей штурм. Ми кожен день слідкували за новинами і бачили, що в західній частині України на карті відмічали регіони, де вже люди «показали себе». Тобто, вони домовлялися з місцевою владою, щоб ті перейшли на бік людей. А якщо ні, то серйозно штурмували будівлю. У Черкасах навіть постраждалі були.

У Вінниці це сталося 25 січня. І от з цього моменту людей стало набагато більше. Ми виходили на Майдан, почали перекривати дороги. На той час міліцію (зараз – поліція – ред.) відправляли у Київ на Майдан в ролі «беркутівців». А вони нам телефонували і просили, щоб ми їм перекрили дорогу, і вони залишалися у Вінниці – типу нас тримати на контролі.

Ми намагалися контролювати Революцію Гідності у Вінниці, щоб не було ніяких провокацій. Також вінничани не збиралися трощити будівлі чи спалювати щось, адже люблять своє місто та не хочуть нічого шкодити. Ми хотіли, аби нашу позицію почули, аби влада у Києві дослухалася.

Які прогнози щодо розвитку подальших подій в Україні тоді висловлювали люди?

– Ніяких прогнозів не було, тому що в Києві всі ці події тягнулись дуже довго. Люди вже втомилися стояти, але не переставали це робити. Ми бачили, що ті, хто в Києві на Майдані, намагалися навіть ходити на переговори до Януковича, щось там виторговувати. Ми розуміли, якщо зараз народ відступить, то політичні лідери між собою домовляться, а постраждають потім такі, як ми, які не належать до якихось партій, і нас нікому захистити. Тому люди з Майдану не йшли. Вінничани стояли щодня. Брали участь у всіх заходах, які відбувалися.

Ми з іншими активістами також й до Києва їздили, але рідко. Треба було пильнувати за вінницьким Майданом, бо було багато провокаторів, які намагалися виходити на сцену. Ми розуміли: якщо на сцені буде анархія, то тоді Майдан розійдеться і жодного результату не буде.

Скільки вінничан перебувало в Києві на Майдані?

– Точно не скажу, скільки було вінничан у Києві, але були ті, хто брав особисту участь у боях. І всі знають про наших Героїв Небесної сотні – Максима Шимка, Леоніда Полянського та Валерія Брезденюка. Вони віддали своє життя за нас, стали символом свободи, мужності та самовідданості.

Якось був випадок, коли до нас подзвонили люди з київського Майдану і попросили прислати за ними «швидкі допомоги». Вони були поранені і їх вже оперували прямо на столах у магазинах на Хрещатику. Волонтери і студенти надавали першу домедичну допомогу. І ми змусили міську владу Вінниці відправити «швидкі» до столиці. Майданівці у Києві не називали свої справжні імена, тому що тоді їх затримувала міліція і била. Ми домовилися, що вони скажуть прізвища. Цю інформацію передали у міську раду. «Швидкі допомоги» поїхали, ми були задоволені. Аж ввечері нам телефонують лікарі з госпіталю і кажуть, що «швидкими допомогами» привезли не майданівців, а міліцію. Тоді на Майдані вінничани про цей випадок міській владі ще довго згадували.

А багато з вінничан після Майдану пішли в АТО?

– Так, багато. Коли російські «зелені чоловічки» зайшли у Крим, тоді і почалося АТО. Цей момент добре пам'ятаю. Ми якраз були в Києві. Я спілкувалася з людьми, які обслуговували камери біля адміністративних приміщень. У них був сайт, який передавав онлайн все, що відбувається в реальному часі біля адміністративних приміщень. По цих камерах і зрозуміли, що вже почалося…

Ми одразу повернулися у Вінницю. У нашому місті зібрався величезний мітинг, гна якому всі вимагали, щоб росіяни залишили Крим в спокою. В ці дні чоловіків на Майдані стало дуже багато, поставили козацький намет. Багато чоловіків прибігли у військкомат. А там зсередини закрили двері і не пускали нікого. Тоді увесь цей натовп прийшов на Майдан.

Пам’ятаю, стою на сцені, дивлюся, а їх стало так багато, і вони всі люті, готові захищати рідну землю від російських окупантів, а їх не мобілізують. Прийшло багато колишніх військових, яких не було тоді на Майдані. І ось один такий мене ледь не «за шкибарки» взяв: «Чого закритий військкомат»? Я відповіда, що не знаю, я ж не працівник військкомату. А він: «Зробіть щось, на нас напали, ми повинні йти в армію». І я тоді запропонувала: «Давайте будемо в козацькому наметі записувати всіх, хто хоче йти на війну». Записалося більше 200 людей в перші дні. Потім ми ще їм допомогу гуманітарну збирали, адже багато з наших хлопців поїхали на війну просто в кросівках.

Хочу сказати, що вінничани молодці. Ми відстояли своє і не дійшли до таких страшних сутичок, як у Києві. Коли ми зрозуміли, що ми не вороги один одному, що у нас просто була ворожа влада, ми об'єдналися і пішли захищати свою Батьківщину. Багато активістів поїхало просто із Майдана в АТО. Інші почали волонтерити. Всі дуже швидко переналаштувалися і почали працювати на перемогу.

На вашу думку, на що треба було звернути увагу тоді, як діяти, що запровадити, щоб одразу, ще у 2014 році, припинити агресію рф, щоб у них не виникало навіть думки воювати з нами?

– Треба було посилювати армію, це сто відсотків. Крім того, не варто було нам віддавати ядерну зброю, а якщо іншого варіанту не було, треба було підписати нормальні гарантії захисту від інших держав. Тому що те, що ми маємо на сьогоднішній день з цих угод, дуже мало гарантує.

Майдан – це очищення. Воно повільне, дуже болюче, кроваве, але ми маємо дійти до кінця. Війна прискорила це очищення. І ми повинні перемогти.

Нагадаємо, захисника з Вінниччини відзначили «Золотим хрестом».

Фото: зі сторінки у Фейсбуці Ольги Маліновської, Василя Любуні.

Головне фото: khm.gov.ua

Читайте також