Інтерв’ю з абсолютним чемпіоном світу з жиму лежачі Іваном Чупринком

Вінницький пауерліфтер Іван Чупринко нещодавно переміг на чемпіонаті світу з жиму лежачи, що проходив у місті Сан Сіті, Південно-Африканська Республіка. Вінничанин переміг одразу у двох дисциплінах – класичний та екіпірувальний жим лежачи, а також побив рекорд світу у другій дисципліні. По приїзду додому Іван розповів I-VIN.INFO про конкуренцію на чемпіонаті, скандальну історію з іранським спортсменом та плани на майбутнє.

— Ви тренуєтесь постійно, але чи був момент, коли ви почали посилено готуватися саме до чемпіонату світу?

— Так, авжеж. У кожних спортсменів це проходить по-різному. Я почав активно готуватися до цього чемпіонату ще за півроку до нього.

— Дорога в ПАР виявилась для вас нелегкою. Це найважча подорож в вашій спортивній кар’єрі чи бували і ще важчі?

— Я б не сказав, що вона була найважча. Пам’ятаю якось в Австрію їхали автобусом, цеткж важко. Ще в Казахстан запам’яталась поїздка. Я тоді їхав сам і мені просто було цікаво, чи доберусь я туди взагалі.

— Чи можете ви пригадати якійсь позитивні чи негативні нюанси в плані організації самих змагань в Сан Сіті?

— На диво, негативних моментів не можу пригадати. Вважається, що африканські країни дуже бідні, але це точно не про ПАР. Під час проведення змагань ніяких заминок не було, з проживанням теж проблем не було. Готель, де я жив, зірочки на чотири потягне.

— Дуже впевнена для вас перемога на змаганнях з класичного жиму. Чому ніхто не зміг скласти гідну конкуренцію в цій дисципліні?

— В жиму лежачі не так давно ввели нові правила, під які добре підлаштувались в моїй ваговій категорії тільки я і японець Кодама, який цього року перейшов в іншу категорію. Без нього у мене конкуренції немає, за 200 кг в класичному жимі тільки ми з ним підіймаємо.

— Перехід вашого давнього конкурента Даікі Кодами в іншу вагову категорію пов’язаний з тим, що він більше не може конкурувати з вами? Чи є якісь інші причини?

— Я у нього не питав, бо японську мову, на жаль, не знаю. Може бути, що він більше не хоче зі мною конкурувати. А ще можливо, що він хотів у ваговій категорії до 83 кілограмів взяти світовий рекорд – він нижчий, ніж у моїй категорії. Йому, до речі, це вдалось. Там був рекорд 220 кілограмів у класичному жимі, а він зміг 230 підняти.

— Розкажіть про історію вашого із Кодамою спортивного протистояння.

— Якось так склалося, що у жимі лежачи японці завжди були дуже сильними. Коли я почав виступати вже на міжнародній арені, у мене завжди були конкурентами японці. У 2018 році я перейшов до іншої вагової категорії, почав саме з Кодамою боротись. То він візьме чемпіонат світу, то я. І так вже п’ять років. Ми з ним, до того ж, єдині в нашій категорії, хто виступає і в класичному, і в екіпірувальному жимі лежачи.

— На цьому ж чемпіонаті ви виграли і в екіпірувальному жимі лежачи, а також поставили світовий рекорд, піднявши вагу у 300,5 кілограм. Цей рекорд не могли побити з 2015 року. Скажіть, хто встановив цей рекорд і чому його так довго ніхто не міг перевершити?

— Цей рекорд встановив якраз Даікі Кодама у 2015 році. І його, дійсно, ніхто довго не міг побити. Я часто був близьким до того, щоб зробити це. Ось нарешті на цьому чемпіонаті світу у мене це вийшло.

— У третій спробі ви мало не підняли 310 кілограм, що набагато більше ніж цей світовий рекорд. Чому ви не спробували взяти трохи меншу вагу?

— Я хотів побити цей рекорд із запасом, щоб ще довго до нього ніхто не міг наблизитись. У мене є стратегія перевершити усі рекорди Кодами і перейти до нього у вагову категорію до 83 кілограмів. У моїй ваговій категорії залишилося ще робити його рекорд у класичному жимі – це 225 кілограм.

— Ви думаєте, окрім вас самого, хтось зможе найближчим часом побити ваш рекорд?

— Ні. Щоб ви розуміли, в екіпірувальному жимі різниця в результатах між мною та спортсменом, що зайняв друге місце склала 110 кілограм. Тож, я дуже в цьому сумніваюся.

— Історія про рукостискання з іранським спортсменом. Гідний вчинок. Можете детально розповісти про цю ситуацію та про вашу позицію в цілому?

— За результатами інших спортсменів я вирахував, що іранець буде на третьому місці і буде стояти зі мною на п’єдесталі. Тоді я підійшов до нашого президента федерації і сказав: «Я йому руку тиснути не буду». Він відповів: «Ну, ти ж дорослий, роби як хочеш». Після того, як я не потиснув тому іранцю руку, він пішов скаржитись президенту міжнародної федерації, мовляв неспортивна поведінка. Він ще потім і до мене підходив, щось там обурювався. Я йому сказав: «Вибачте, я не розумію вашу мову». Моя позиція чітка. Іран підтримує росію в цій війні, передає їй зброю, якою вбивають мирних українців. Я точно не прихильник позиції «спорт поза політикою».

— Після того, як ви оприлюднили цю історію, на ваш Інстаграм налетіли сотні розлючених іранців із погрозами та образами. Як ви на це відреагували?

— Їх не сотні, а тисячі. Вони мені і досі продовжують писати. Мені до цього, якщо чесно, байдуже.Тільки втомлююсь постійно видаляти коментарі та повідомлення від них. Звісно, серед них і ботів є багато.

Проте, хоч і дуже рідко, але пишуть і адекватні іранці. Ось, один з них навіть якось переклав своє повідомлення українською та прислав мені.

(скріншоти з Direct повідомлень Instagram аккаунта Івана Чупринко)

— Не відходячи від теми рукостискань та політики. Якщо б у вас була можливість потиснути руку лідеру будь-якої країни, окрім України, хто б це був і чому?

— Думаю, що це був би Борис Джонсон. Він хоч вже і не лідер своєї країни, але під його керівництвом Великобританія першою почала нас дуже серйозно підтримувати в цій повномасштабній війні.

— В інтерв’ю, яке я брав у вас ще до повномасштабного вторгнення, ви казали, що через кілька років ви, можливо, закінчите кар’єру професійного спортсмена. Сьогодні ви все ще над цим замислюєтесь?

— Буду у цьому питанні орієнтуватись на досягнення молодих спортсменів. Якщо я і далі буду вдало виступати та брати призові місця на чемпіонатах світу, то чому б не продовжувати це робити? Спорт – це такий собі наркотик, і навіть якщо я закінчу професійну кар’єру, це не значить, що я перестану тренуватись.

— А зараз, коли повернулись у рідну Вінницю, чого вам хочеться найбільше? Мова йде не про спорт, а про звичайне життя.

— Хочеться доробити ремонт кухні в квартирі. Там залишилось ще небагато, треба лише знайти для цього час.

— Коли ми знов побачимо вас на п’єдесталі міжнародних змагань?

— Через два місяці буде чемпіонат Європи у Франції, сподіваюся, що там. Буду пробувати побити рекорд Кадами в класичному жимі і свій же рекорд в екіпірувальному. Після шестимісячної підготовки до чемпіонату світу я все ще залишаюсь в гарній формі. Ці два місяці теж буду активно готуватись, щоб гідно представити Україну на європейській арені.

Читайте також, у Вінниці почали перевірки доступності укриттів.

Щоб отримувати новини вчасно, підписуйтесь на наш Телеграм-канал.

Фото: надані Іваном Чупринко