Херсонці, які виїхали з окупованого міста, розповіли свої історії

Нещодавно у Вінниці відбулось відкриття фотовиставки «Нескорений Херсон» автора Олександра Корнякова. На відкриття виставки прийшло багато переселенців з Херсону, які певний час жили у захопленому місті. Вони поділились з вінничанами приголомшливими історіями про життя та спротив в окупації. I-VIN.INFO передає історії цих людей.

Про побут в окупованому місті розповіла херсончанка Оксана:

«Життя в окупації – це коли ти прокидаєшся зранку, одягаєшся та ідеш щось купити поїсти. Що ти купиш та чи купиш щось взагалі, ти ніколи не знаєш. Більшу частину свого дня під час окупації ти проводиш в чергах. Декілька годин треба простояти щоб щось купити з продуктів, найдовше я стояла вісім годин – за м’ясом. Замість того, щоб піти на мітинг в цей день я стояла вісім годин у черзі, щоб нагодувати свою родину. І найцікавіше те, що у людей в черзі питаєш: «А за чим стоїте?», а у відповідь кажуть: «Не знаю, що дадуть, те і візьмемо».

З перших днів окупації мешканці Херсона виходили на мирні протести, на яких висловлювали свою щиру проукраїнську позицію. Спочатку ці протести проходили спокійно, аж поки російські загарбники не почали розганяти їх силою.

«Ми з чоловіком намагались ходити на усі мітинги, що відбувались. Багато наших знайомих херсонців казали: «Нащо ви туди ходите? Це ж небезпечно!». Ми дивувались таким питанням. Ми ходили туди, бо це наша позиція. Якось кілька днів ми пропустили, не ходили на мітинги. Вирішили піти 22 березня на площу, щоб подивитися, яка там взагалі обстановка. Ми стояли біля універмагу, коли люди почали кудись бігти, а на тротуар на повній швидкості заїхав чорний мікроавтобус, з якого повилазили люди в масках зі зброєю. Один з них намагався затягнути мене в машину, але мій чоловік одним ударом з правої повалив його на землю. Вони не очікували такого спротиву, тому ніби озвіріли і почали нещадно лупцювати усіх дубинками. Ми ледве відбили мого чоловіка, якого теж хотіли затягти в машину. Після цих сутичок у нього усе обличчя було в крові і нам довелося терміново їхати в лікарню», - розповідає Оксана.

У Херсоні, як і по всій Україні, з початку повномасштабної війни самоорганізувалася велика волонтерська спільнота. Але волонтерити в окупації виявилося набагато складніше, ніж в тилу. Про це розповіла волонтерка Ірина, яка довгий час допомагала людям у Херсоні:

«У мене в Херсоні було багато зв’язків і ми організували такий собі гуманітарний хаб. Десь 28 лютого мені подзвонили з однієї гімназії і сказали, що у них 25 людей, чиї домівки зруйнували під час обстрілів, і їх треба кудись перевезти і розмістити. Ми знайшли автобус невеличкий, приїхали в ту гімназію і почали забирати людей. Це були переважно похилого віку люди, їхні домівки почали обстрілювати зранку, тому єдині речі, які вони встигли забрати – це подушки та ковдри. Ми якимось чином тих 25 людей помістили в тому мікроавтобусі, просто один на одного, зверху – їхні подушки та ковдри. Ми тряслися біля кожного блокпосту, адже не знали як відреагують на те, що ми стільки людей кудись перевозимо. На щастя, ми змогли без проблем доїхати до місця, де мали розташувати цих людей».

Окрім постраждалих цивільних людей, херсонські волонтери допомагали і українським військовим. Це було пов’язано із неймовірним ризиком, адже за це російські окупанти могли запросто розстріляти і військових, і тих, хто їм допомагає, але це не зупиняло сміливих херсонських волонтерів та партизан.

«Ваша вінницька 59-та бригада в перші дні вторгнення постраждала в боях під Олешками. Мені подзвонили з командування бригади та попросили розмістити десь так само 25 людей. Це були хлопці, що вижили в тих боях, дехто з них був поранений. Після того, як їх розбили, вони перебігли степ та наші херсонці їх сховали в теплицях, в той час як орки їх шукали. Наші сміливі партизани їх по одному, по двох перевозили на якихось баркасах в Херсон і ми їх вже у себе приймали. Коли ми їх всіх вже нагодували і перевдягли, вони полягали спати і ми почули цей храп, знаєте, такий заспокійливий, душа раділа, що хлопці живі, відпочивають. І серед цього храпу я почула якийсь незвичний, подумала, що комусь погано, пішла перевірити і виявилось, що це був пес одного з бійців. Його господар – танкіст з Вапнярки, він сказав, що не міг його лишити, бо це його бойовий товариш, тому весь цей шлях, коли вони переховувалися від орків, пес пройшов із ними», - розповідає волонтерка Ірина.

Свобода слова – це точно не те, що потрібно путінському режиму, який побудував усю свою владну систему на брехні та пропаганді. Тому вільні та патріотично налаштовані херсонські журналісти піддавалися переслідуванням та не могли почувати себе в безпеці, знаходячись в окупованому місті. Однією з переслідуваних була херсонська журналістка Марина Савченко:

«Живучі в окупованому Херсоні, я переховувалася і не могла ходити на мітинги, адже агенти ФСБ завжди мене шукали. Я не жила за пропискою, вони мені постійно телефонували з якихось номерів, які зареєстровані в «ДНР», підсилали до мене людей та постійно допитували моїх знайомих, яких їм вдалося затримати, щодо мене. Виходила я лише на базар, доводилося повністю змінювати свою зовнішність, тому що за 16 років на телебаченні мене вже знав весь Херсон. Міняла постійно зачіску, не фарбувалась, ходила в капюшоні але мене все одно впізнавали. Цим окупантам не потрібні незалежні журналісти, які б висвітлювали правду про життя в місті, тому коли ФСБ взялося за мене серйозно, я вирішила виїхати з міста. Вдалося мені це лише з третьої спроби, ми ледве подолали ті 30 ворожих блокпостів, але все ж таки все обійшлося і я рада, що зараз знаходжуся тут, у Вінниці».

Усі херсонці, які зараз живуть у Вінниці та відвідали цю фотовиставку, просто таки випромінювали позитив та оптимізм. Попри усе пережите в окупації, вони залишаються сповненими впевненості у скорому звільненні їх рідного міста та повній перемозі України у цій війні. Дивлячись на цих людей, можна в черговий раз пересвідчитися, що українців не здолати і перемога обов’язково буде за нами.

Нагадаємо, «Нескорений Херсон»: сміливий фотограф показав вінничанам життя та спротив в окупації.

Щоб отримувати новини вчасно, підписуйтесь на наш Телеграм-канал.

Фото: фейсбук-сторінка медіаплатформи «Вгору»