Вінниччина першою буде впроваджувати Єдину систему реабілітації

Питання реабілітації ветеранів в Україні є актуальним з 2014 року. І мова йде не лише про реабілітацію після поранень та контузій, але й про психологічну адаптацію до цивільного життя. На Вінниччині наприкінці липня 2023 року презентували Єдину систему реабілітації, яка включає, зокрема, й психологічну допомогу. Наша область стала першою, де запропонували таку систему реабілітаційної роботи,повідомляє I-VIN.INFO.

Єдина система реабілітації працюватиме не тільки з ветеранами, але робота з ними буде одним із основних напрямків. Адже фізичної та психологічної реабілітації воїни потребуватимуть і зараз, і після повномасштабної війни.

Обов’язковий проміжний пункт в системі реабілітації існує в США

Психологи говорять про те, що було б добре створити таку систему реабілітації, коли ветеран одразу не повертається додому, а хоча б два тижні перебуває на якійсь базі відпочинку абощо.

«Ідея щодо проміжного пункту для ветеранів не нова. В інших країнах це використовували. Наприклад, США вже давненько воюють в різних країнах, тому реабілітація ветеранів там діє поетапно. На такому проміжному пункті у ветеранів навіть зброя не забирається. Тобто, все націлене на поступову адаптацію військових. А ми стикнулись вперше з таким, ми ж не воювали. Тому у нас взагалі нічого не було. Ніякої системи реабілітації. І тільки з 2014 року ми почали її створювати. У нас вже майже все налагодилось, певні зрушення почали діяти, але повномасштабна війна все зупинила, - говорить ветеран, головний психолог «гарячої лінії» Українського ветеранського фонду Олександр Чаморсов. – Щоб вийти на рівень, подібний штатівському, треба задіяти багато державних структур, зокрема, й Міноборони. Але питання в тому, чи захоче сам ветеран так чинити».

Зауважує, що в США ця система є обов’язковою, вона відпрацьована, військові про неї знають. Тому ні у кого питань невиникає – треба чи не треба проходити цей адаптаційний період. Він діє і після повернення зі служби, і після відряджень.

Пан Олександр також є ветераном, він був на фронті з 2014 року до 2016-го. Працював до цього ілюстратором-дизайнером, з військом ніколи справи не мав. Але твердо вирішив, що має захищати Батьківщину, хоча на той час йому виповнилось 52 роки.

«Лише з третьої спроби через військкомат вдалося потрапити на передову. Направили мене в танкову частину. Коли проходив КПП (контрольно-пропускний пункт – ред.), не знав, як і коли буду повертатись. Не думав про це. Хоча на фронті всі побратими хотіли додому. Але ніхто не думав, як це буде. І коли ми повернулись додому, ми не знали, що ми інші люди, - зізнається пан Олександр. – У мене помінялись цінності після фронту. Травматичні події міняють людину. Я не хотів повертатись на свою попередню роботу. Все було не так, не було бажання працювати дизайнером, хоча на попередній роботі мене чекали. Але пройшов місяць, півтора, два, а я все не повертався. Зрозумів, що мені потрібно отримати багато відповідей на різні питання. Почав шукати тих, хто мені може допомогти. Відвідував тренінги, на яких хотів зрозуміти, як буду інтегруватись у цей світ. Спочатку тренер запропонував стати помічником. І вже коли займався у групі як помічник тренера, вирішив, що буду допомагати іншим повертатись. А для цього маю отримати психологічну освіту».

Основа – ненасильницьке спілкування

Щоб оплачувати навчання, певний період працював дизайнером. Отримав диплом з відзнакою. Згодом пройшов курси з підвищення кваліфікації, і зараз має спеціальність не тільки психотерапевта, а й травмотерапевта. І за цієї спеціалізацію працює не лише з ветеранами. Адже під час повномасштабної війни кількість людей із психологічними травмами різко зросла.

«У багатьох ветеранів виникає відчуття, що він нікому не потрібен. Деякі продовжують носити військову форму. Кажуть, що коли перевдягаються, їм здається, що над ними всі сміються. Зрозуміло, що це суто їхнє внутрішнє сприйняття себе в оточуючому світі. Але українському суспільству теж треба готуватись до зустрічі ветеранів. І справа не в особливому підході до ветеранів, справа у екологічному спілкуванні загалом. Всі, мабуть, чули про ненасильницьке спілкування. Воно підійде для всіх, не лише для ветеранів. Щоб ненасильницьке спілкування сталось, потрібно комунікувати. Наприклад, я бачу військового, хочу подякувати йому. Підходжу, питаю: «Можна вас обійняти?» Якщо він дозволяє, я обіймаю, тисну руку, дякую. Якщо не дозволяє, я не підходжу. Ось це ненав’язування є дуже важливим», - переконаний психолог.

На «гарячу лінію» Українського ветеранського фонду звертається дуже багато людей. Не завжди вони готові озвучити, яка їм допомога потрібна:

«Якщо нам телефонують, значить, проблема є. Тому я завжди питаю, яка мета дзвінка. Але трапляється, що починають одразу сваритись, скаржитись на державу, на те, що їй не допомагають. І потім емоційно кидають слухавку, пославши консультанта. Втім, те, що вони «випустили пару», подзвонивши нам, вже добре. Є й такі клієнти, яким однієї розмови досить, далі вони вже самі рухаються, шукають шляхи вирішення питань, з якими звертаються».

Принцип «рівний – рівному» сприяє адаптації ветеранів

Позитивно оцінює пан Олександр пілотний проєкт «Помічник ветерана». Мовляв, ніхто не зрозуміє ветерана краще його самого та його родини. Хоча траплялось, що психолог не згадував у розмові, що він ветеран. Зазвичай це спрацьовує, одразу викликає більше довіри. Проте іноді стається навпаки, співрозмовники просто не вірять, що пан Олександр – ветеран. А каже так навмисно, щоб з ним відвертіше спілкувались.

Схвально оцінює ідею «помічника ветерана» й керівник Психологічної кризової служби України у Вінницькій області Петро Вдовкін. Вважає дуже правильним, що вони започатковані на принципі «рівний – рівному». Каже, що було б добре відкривати якомога більше волонтерських центрів, які опікуються ветеранами. Тобто, працювати з ветеранами і на державному, і на громадському рівні. Наголошує також на необхідності великої просвітницької роботи для інтеграції ветеранів у суспільство:

«Як на мене, зараз у нас люди вдаються до крайнощів: або героїзують бійців, або демонізують. Так, вони, безумовно, герої. Але коли вони повернуться, будуть звичайними людьми, і нам потрібно ставитись до них адекватно. Багато чую зараз: «Ой, у них ПТСР (посттравматичний стресовий розлад – ред.), вони всі хворі». З одного боку, люди схильні боятись незнайомих явищ, це можна пояснити. Пам’ятаєте, раніше навіть в хату не заходили, якщо там жила людина зі СНІДом (синдром набутого імунодефіциту – ред.). Потім з’ясувалось, що ця хвороба не така вже й важка і небезпечна, як про неї казали. Люди чомусь мають якійсь свої стереотипні уявлення. Звісно, зміни в поведінці ветеранів після війни є, це нормально. Вони пережили те, що не кожна людина могла б пережити. Вони здобули безцінний досвід. Ми їх повинні, в першу чергу, поважати».

Суспільство має бути готовим протистояти ворожій пропаганді

У формуванні цих стереотипів про ветеранів велику роль грає російська пропаганда. У них на це виділяються шалені кошти. І працюють пропагандисти на високому рівні, тому й розпізнати російське ІПСО (інформаційно-психологічна операція – ред.) іноді дуже важко.

«Саме ворожа пропаганда розганяє усі новини про якійсь прикрі випадки з ветеранами. Або, наприклад, пишуть в якомусь Телеграм-каналі щось на кшталт «Не потрібно довіряти ні путіну, ні Байдену, ні Зеленському. Треба дбати про свою сім’ю». Здавалося б, все правильно написано, і ніхто навіть не запідозрить, що це ІПСО. Але якщо розібратись глибше, то це дуже шкідлива штука. Як би хто не ставився до Президента України, він зараз Головнокомандувач. І робить дуже важливу роботу для нашої перемоги. Тому усім потрібно усвідомити, що зараз треба думати і говорити не про політику, а про захист держави. Це має бути на першому місці. Так само має бути на першому місці повага до ветеранів та вдячність усім, хто виборює нашу перемогу», - підкреслює Петро Вдовкін.

Родина ветерана теж має пройти навчання у психологів

Велику роль в адаптації ветеранів грає родина, впевнений пан Петро. Адже дружина військового бере на себе його домашні обов’язки, поки він на фронті. І коли він повертається, треба ті обов’язки знову йому передати. Інакше це буде його демотивувати. Адже ветерани в цивільному житті продовжують використовувати «правила бою». Їм потрібен час перелаштуватись на умови нової для них реальності.

«Членам родини треба пройти едукацію – знати, що відбувається з ветераном, як саме це проходить, чому взагалі так? Тоді адаптація ветерана пройде більш комфортно і для нього, і для сім’ї», - додає пан Олександр.

А пан Петро зауважує, що було б добре проводити спільні ретрити ветеранів та їх сімей. Мовляв, хай разом відпочивають, плавають на човнах абощо. Буде відбуватись й обмін досвідом, бо дружини ветеранів питатимуть одна в одної: «А твій як?», «А мій вже ось як».

З необхідністю повноцінної психологічної реабілітації поза межами дому погоджується Світлана Ковальська, дружина ветерана війни, мати, сестра, тітка захисників:

«На жаль, у нас досі немає окремої спеціальності «військовий психолог». Є ж дитячі, сімейні, усілякі. Я була в санаторії для реабілітації членів родин військових. Але то взагалі не для військових. Це не те. Я поїхала туди однією людиною, а приїхала – іншою. Два рази з психологом розмовляла – перший раз була вступна бесіда, другий раз я сказала, що у мене, виявляється, проблем зовсім немає. Була вражена почутими історіями, надивилась на хворих дітей, стільки людського горя на один квадратний метр мені ще не траплялось. Якось обідали на одним столиком з однією мамою і її сином. Все нібито нормально, дитина спокійна, розмовляє. Але звернула увагу, що у нього якійсь ямки на руці, як горіхи. Його мама сказала, що він сам себе кусає і це м’ясо їсть. Тому вона не може відвернутись ні на хвилину. Це не щодня, але його треба зупинити, коли цей напад стається. Я з того обіду вийшла і сказала, що зі мною все гаразд, всі мої проблеми надумані. Але ж не всі будуть реагувати так, як я. Для когось це буде додатковою травмою. Тому для наших захисників треба створювати зовсім інші умови реабілітаційного процесу».

Єдина система реабілітації працюватиме і для військових, і для цивільних

До 2022 року психологічна реабілітація проходила на базі санаторно-курортних закладів. Про це зазначає начальниця відділу допомоги ветеранам війни управління у справах ветеранів війни департаменту соціальної та молодіжної політики Вінницької ОВА Євгенія Григорук:

«Наш департамент не займається безпосередньо психологічною допомогою, але ми можемо спрямовувати тих, хто потребує психологічної допомоги до тих фахівців, яким ми довіряємо, з якими співпрацюємо в рамках тих чи інших проєктів. Наприклад, нещодавно проводили тренінг з навичок психологічної самодопомоги спільно з громадською організацією «Вінницьке обласне товариство психологів та психотерапевтів». Оскільки ми працюємо з цієї організацією ще з 2016-2017 років, знаємо, що там досить кваліфіковані кадри стосовно роботи з травмою. Вони спеціалізуються на роботі саме з ветеранами, членами сімей захисників, членами сімей загиблих. Ми їм довіряємо, маємо багато позитивних відгуків їхньої роботи, тому спрямовуємо усіх саме до них».

Отже, експерти і самі ветерани наголошують, що налагодити процес реабілітації потрібно на державному рівні. В цьому переконана і директорка департаменту охорони здоров'я та реабілітації Вінницької ОВА Ольга Задорожна. Вона розповіла про створення Єдиної системи реабілітації:

«Розробка цієї системи допоможе вирішити проблему зростаючої потреби в реабілітації. Будуть сформовані мультидисциплінарні команди. Там працюватимуть реабілітологи, соціальні працівники, психологи та інші спеціалісти. Ця система передбачає повний цикл реабілітації. Тому залучатимуться і викладачі, і фахівці центрів зайнятості, і підприємці».

Фото: vin.gov.ua

На сьогодні 14 медичних закладів Вінницької області надають послуги з реабілітації. Втім, за словами Ольги Задорожної, потрібно вдвічі більше. Також проблемою є недостатня кількість спеціалістів. Рятують ситуацію курси з перепідготовки, де лікарі можуть отримати навички з реабілітації протягом шести місяців.

В Міністерстві охорони здоров’я України заявляють, що при створенні реабілітаційної системи беруть до уваги досвід Ізраїлю. Коли система налаштована не тільки на військових, але й на цивільних. Тому немає ризику, що після війни реабілітаційні відділення будуть закриватися.

«Неспеціалізовані стаціонарні реабілітаційні відділення працюватимуть у 136 кластерних та надкластерних медзакладах, які увійшли до спроможної мережі. В кожному з таких медзакладів розташовуватиметься від 30 до 60 реабілітаційних ліжок. Загалом в межах країни йдеться про понад 5 250 ліжок. Це дозволить щорічно надавати якісні та безоплатні послуги з активної і доказової реабілітації для щонайменше 126 тисяч пацієнтів. Ще 5 реабілітаційних центрів, розрахованих на 200 ліжок кожен, запустить Міністерство оборони, - повідомляють у МОЗ.

Читайте також: на Вінниччині ветерани можуть отримати ваучери на навчання у розмірі до 26 840 гривень.

Щоб отримувати новини вчасно, підписуйтесь на нашТелеграм-канал.

Фото надані експертам, mva.gov.ua