Історія про роботу благодійної організації Хмельницького та теперішню ситуацію з волонтерством

Наталія Процюк займається волонтерством ще зі студентських років. До початку повномасштабного вторгнення вона працювала начальником відділу кадрів Хмельницького підприємства і паралельно викладала в університетах. А вже 24 лютого 2022 року її квартира стала прихистком для дев’яти ромів, повідомляє I-VIN.INFO.

«Зранку 24 лютого я завезла свого сина до батьків, забрала речі з квартири у новобудові, де ми жили всього місяць. Відразу ж дала свій номер на «гарячу лінію» у чат для тих, хто шукав прихисток. Сказала, що в мене є вільна квартира, а сама жила в коридорі своєї подруги до якої переїхала. От так до кінця березня в мене жили фактично 16 сімей. Але потім моя подруга поїхала до Австрії і я повернулась до себе», - пригадує початок повномасштабного вторгнення Наталія Процюк.

Тоді пані Наталя пішла у волонтерський центр, де проходили безпосередні зустрічі громадських активістів. Це був старий пологовий, де колись народжувались діти, а зараз там функціонує велика волонтерська організація. Колись там була кризова кімната для жінок, які страждають від домашнього насильства. Приміщення було закрите і неадаптоване, тому доводилось зривати навіть замки і облаштовувати все самостійно.

Загалом першого дня війни там зібрались близько 20 громадських організацій. Перші три тижні у центрі було близько 1000 осіб постійно. Як додає пані Наталія жартома – «мурашник»:

«Заходиш зранку, виходиш ввечері, а відчуття ніби півсвіту об’їздила. До нас приїжджали звідусіль. Ми, зокрема, приймали переселенців, займались видачею гуманітарних вантажів. Перші тижні мені доводилось навіть прокладати маршрути по карті. До нас приїжджали перші переселенці і дорога по трасі (з Вінниці до Хмельницького) займала 8-15 годин. Один маршрут склав до 100 населених пунктів. До того ж, прокладання маршруту було потрібне й волонтерам. Тоді територіальна оборона не пропускала без волонтерського посвідчення. Тому ми автоматично друкували такі посвідчення та вели журнал реєстрації».

Діяльність благодійної організації «Захист – об’єднання волонтерів»

Це об’єднання волонтерів, де кожен став координатором діяльності. Цього року 23 березня волонтери благодійної організації відсвяткували річницю створення. Його очолила військова ветеранка Катерина Луцик, а виконавчою директоркою стала Леся Стебло. Особисто Наталія Процюк координувала міжнародний напрям. Насамперед, це допомога з логістикою, пошук партнерів та переклад.

«Ніколи не забуду, як всюди шукала ресори від камазів, з яких робили плити для бронежилетів бійців. Потім зрозуміли, що вони важкі, це велике навантаження на хребет, і відмовились. Та пошук необхідного тривав 24/7», - каже пані Наталія.

Так одного разу їй зателефонувала Леся Стебло з проханням пригнати авто для захисників:

«Вперше пригнала авто 4 березня. Тоді ж побачила ту 30-тикілометрову «живу чергу» українців, які чекали можливості перетнути кордон. Стояли діти та матері. Я захлиналась слізьми від того, що війна зробила з моїм народом. Вони плакали, обіймаючи один одного, з розумінням, що це може бути востаннє. Жінки похилого віку не розуміли що відбувається, а діти були одягнені ще в зимовий одяг. Було враження ніби я дивилась фільм «Апокаліпсис».

Тоді, розповідає Наталія Процюк, пропускали приблизно 50 людей за півгодини. Вона стояла чотири хвилини на пішому кордоні, потім її підвезли військові, далі - оформлення документів та передача авто військовим:

«Як мені сказали прикордонники, я була єдиною, хто протягом доби перетнув кордон з Польщу в Україну. Всі тільки виїжджають».

Але через чотири дні ту машину українських військових ворог розстріляв. І з тих пір волонтерка кожні вихідні була на кордоні та переганяли машини з Німеччини чи Польщі. Водночас вона додає, що не мало значення, яке це за рахунком авто. Головним була їх наявність. Проте допомога з часом зменшувалась, кошти надходили в меншій мірі і, відповідно зменшувались можливості. Діяльність ж організації та підтримка іншими все одно продовжувалась. Для прикладу, багато закладів харчування забезпечують волонтерів обідами.

Крім того, функціонує інформаційний центр завдяки підтримці міської ради та друзів з Маріуполя. Вони надали своє комерційне приміщення, де другий рік поспіль навчають ВПО. Для них проводять курси з української, англійської та німецької мов, історії.

Реалізуються й різні проєкти за підтримки міжнародних організацій. У партнерстві з українсько-американською громадською організацією «Разом for Ukraine» в області втілили проєкт стосовно мобільних груп з психологами. Вони допомагають переселенцям, бійцям та сім’ям військовополонених. Щоп’ятниці о 12:00 вулицями Хмельницького крокують мешканці міста та члени родин військовополонених на підтримку військовополонених. Волонтерка зауважує, що роблять це як нагадування, що вони досі в полоні.

Активність волонтерської діяльності

«Природно, що волонтерська активність зменшилась. Наша область, цей центр, був транзитним майданчиком для людей. Щоб вони оговтались від шоку, оновились, отримали поради від юристів чи психологів. На початку було багато переселенців, які активно допомагали. Зараз вони трішки пристосувались до нового місця, хтось виїхав, а хтось й досі приходить періодично допомагати. Тобто їх менше. В основному приходять або пенсіонери, які не можуть сидіти склавши руки, або дехто відгукується на оголошення», - зауважує Наталія.

І підкреслює, що немає такої ж активної підтримки з боку міжнародних організацій. Так, російська пропаганда за кордоном діє проти України. І наша держава тримає баланс у цій інформаційній війні.

Ситуація з грантодавцями та донорами трохи інша. Вони на сьогодні виділяють кошти, аби люди могли отримувати додаткові навички на курсах з підвищення кваліфікації. Також, щоб вони активніше вливались в громадське життя, та відчували себе повноцінним членом суспільства.

«Розумію позицію міжнародних партнерів. Так як рік на адаптацію пройшов, то вони кажуть, що людей варто пристосовувати до нових умов існування. Чому існування? Тому що людина може жити повноцінним життям, коли поруч є сім’я та родина, житло. А коли вони живуть гуртом, кудись їдуть, десь щось шукають то це кочовий метод існування. Тобто потрібно дивитись в майбутнє», - пояснює волонтерка.

Донори хочуть, щоб населення України не було весь час в статусі біженців. Це виклик і для них. Вони роблять все, аби хоча б частина населення поверталась в Україну. Наша Батьківщина повинна тримати свій ринок праці інакше жодні кошти, які будуть заходити після завершення війни не допоможуть:

«Кошти - просто спосіб, а люди - джерело реалізації цього способу».

Тому Наталія Процюк підсумовує:

«Треба любити свою країну. У нас своя історія, традиції та міцна сила волі. Про нас складатимуть легенди. Нехай не говоритимуть про 300-т спартанців, але будуть – 300 маріупольців. Нехай не всі називають себе волонтерами, але вони так само працюють заради нашої Перемоги. Афішування волонтерської діяльності це не про піар. А про демонстрацію бездоганної роботи перед партнерами, щоб надалі отримувати допомогу. Для мене велике джерело підтримки – енергія вдячних людей за отриману допомогу та радість в очах дітей».

Нагадаємо, засновник «Екологічної нації» мріє, щоб покоління його сина мало доступ до чистої питної води.

Щоб отримувати новини вчасно, підписуйтесь на наш Телеграм-канал.

Фото: взято зі сторінки у Фейсбуці Наталії Процюк