З початку повномасштабного вторгнення станом на 16 червня з України виїхали 7,704 мільйонів осіб, а назад повернулися – 2,559 мільйонів

У лютому 2022 року, коли чоловік Анастасії ще за тиждень до повномасштабного вторгнення казав їй, що потрібно виїжджати з країни, вона й слухати нічого не хотіла. Та через два тижні після початку війни, сьомого березня вранці, Анастасія Бондаренко вирішила остаточно, що поїде з донькою до свекрухи в Італію, повідомляє I-VIN.INFO.

Що вплинуло на фінальне рішення про виїзд та чи складною була дорога?

– Мабуть, моя нервова система здала… У дитини має бути дитинство, а не хованки від сирени, тим більш, що в будь-якого виду сховищах дітям не місце. До вечора того ж дня я вже придбала авіаквитки «Сучава - Рим» на 12-те березня. Так співпало, що моя знайома цього ж дня мала летіти з Сучави в Мілан, тому вирішили, що до аеропорту добиратимемось разом. Так, 12 березня, з усіма попрощавшись ми вирушили в бік Румунії на авто. Кордон пройшли, на щастя, швидко. З боку Румунії була неймовірна кількість волонтерів, які давали гроші, їжу, ґаджети та іграшки. Вже безкоштовним автобусом від кордону ми дістались до аеропорту, в якому волонтери теж організували теплий великий зал очікування з чаєм, кавою та різного роду перекусами. Італійську мову я не знаю, тому близько десятої вечора нас зустріли рідні чоловіка в Римі - його мати та дядько. І потім ми приїхали у провінцію Еболі.

Як швидко вдалось адаптуватись у новому середовищі?

– На початку ми жили в зйомній кімнаті, оскільки потрібно було знайти квартиру – укласти договір оренди, підключити світло та воду і, звісно, навести лад в самій квартирі. Як виявилось, це був досить затяжний процес, тому в зйомній кімнаті ми жили місяць. Паралельно з цим «бігали» по різних організаціях для оформлення документів. Це, насамперед, реєстрація в поліції, вакцинація від COVID-19, оформлення документу на тимчасове місце перебування та документів, аби донька Валерія змогла ходити у місцевий садочок.

Тобто, з приводу продовження навчання дитини особливих складнощів не було?

– Стосовно дитячого садочка, то малечу взяли в той, що знаходиться далеко від квартири, яку ми в подальшому мали орендувати. Проте, оформили без проблем, можливо, тому, що людина, з якою я зверталась, знала виховательку. Але це лише моє припущення. Коли ми поцікавились з приводу переоформлення доньки в інший дитсадок, то ті шукали сто причин, аби ми не захотіли до них, адже відмовити вони не мають права. Та з початку нового навчального року, 13 вересня, моя дитина пішла у інший садочок. Їй він подобається, вихователі дуже хороші, а групи міксовані – тобто, не більше двох українських дітей у групі, аби вони вивчали мову. Дитина ніколи не скаржиться, що її образили або насварили, ходить із задоволенням і вчить слова італійською.

Чи не виникало інших проблем, які траплялись за час вашого проживання у Еболі?

– Дискомфорту від незнання мови я особливого не відчула. Єдиний мінус – ти самостійно не можеш звертатись в різні інстанції. Еболі – компактне невелике містечко.

Оформлення документів можна описати в двох словах – це, ну, дуже довго. Коли на півночі країни у державних органів є інформація, що робити з біженцями, то на півдні цю інформацію отримали приблизно через два тижні, хоча, здавалося б, одна країна. Квестура (державна установа для оформлення документів – авт.) не відповіла муніципальній поліції на мою реєстрацію, тобто я не мала запису в Квестурі на подачу документів щодо отримання пермессо (посвідка на тимчасове проживання – авт.). Натомість після оформлення в муніципальній поліції працівник сказав, що нам мають подзвонити з Салерно. Чим далі, тим більше впевнена, що тут мало кваліфікованих та компетентних працівників, які володіють інформацією. Без пермессо ти не можеш отримати фінансову допомогу, і це замкнуте коло, яке стосується усіх документів. Допомога в кожному регіоні та місті різна, це залежить від комуни та волонтерів. Нам повідомили, що нижче Неаполя (а наше містечко якраз там і розташоване) волонтерів немає, тому і мовних курсів тут не знайти. Періодично від того, що тут на все дуже довго потрібно чекати, нерви здавали і було бажання повернутись додому.

А як щодо інших українців, чи були такі у вашому місті?

– З іншими українками я познайомилась орієнтовно через 2,5 місяці після приїзду. Після цього стало набагато простіше в інформативному плані, адже тобі могли підказати та допомогти в чомусь. Поступово ми всі перезнайомились і з деякими навіть гарно потоваришували. Доньці тут дуже подобається, та вона постійно питає, коли зможе приїхати тато, адже спілкується з ним виключно по відеозв'язку і вже дуже скучила. Тому намагаюсь її в такі моменти чимось відволікти (окрім прогулянок з друзями): ми їздили на море, інколи в сусідні міста і навіть встигли придбати їй домашніх улюбленців – двох папуг. А ось щодо мене, то поки з роботою складно – працедавці вимагають знання італійською, а навіть якщо й ні, то поки немає з ким залишати малечу. Тому наразі вчу мову самостійно і буду далі щось шукати.

Чи готові у майбутньому залишитись в Італії?

– Складно щось казати на цьому етапі. Тут є свої плюси та мінуси. Якщо говорити про подальше життя, то потрібно шукати для цього інші можливості – роботу, краще розвинене місто і брати багато інших факторів до уваги. Але насправді у мене лише одна мрія – закінчення війни з перемогою України. Тоді вже можливо зможе приїхати мій чоловік і ми далі разом будемо думати над тим, чи варто залишатись. Час покаже.

Довідково:

Станом на 16 червня 2022 року 3,207 мільйонів біженців з України зареєстровані на тимчасовий захист або в подібних національних програмах захисту у Європі.

Водночас, за даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) від 16 червня, з України з початку війни виїхали 7,704 мільйони осіб, тоді як назад повернулися – 2,559 мільйони.

Зокрема, від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну кордон у напрямку Польщі перетнули 6 мільйонів осіб. Станом на 2 вересня 22,2 тисяч осіб в’їхали до Польщі, а 25,7 тисяч – до України. Станом на 3 вересня у Польщі може перебувати понад 3 мільйонів українців.

Таким чином більшість українських біженців, відповідно до статистики ООН, перебувають у сусідній Польщі. Статистика по всіх сусідніх країнах виглядає так:

-Польща – 1 млн 152 тисячі

-Росія – 1 млн 116 тисяч (УВКБ ООН включає дані офійіцно подані рф і не має засобів перевірити повідомлення про примусові депортації, пояснили ГА в ООН)

-Молдова – 86 тисяч

-Румунія – 82 тисячі (34 тисячі – за програмою тимчасового захисту)

-Словаччина – 77 тисяч

-Угорщина – 24 тисячі

-Білорусь – 8 тисяч.

Що стосується Польщі, Словаччини та Угорщини, то статистика відображає кількість українців, які отримали національний еквівалент спеціального захищеного статусу в цих країнах. Статистика щодо кількості українців за програмами тимчасового захисту в Росії, Молдові та Білорусі відсутня. Серед усіх європейських країн третьою за величиною країною-приймачем українських біженців є Німеччина, де 780 тисяч українців переховуються від наслідків російської агресії, з яких майже 566 тисяч отримали спеціальний захищений статус. Наступними за чисельністю європейськими країнами-приймачами українських біженців є Чехія, Італія та Іспанія.

Нагадаємо,«Близько 22 години простояли на кордоні»: вінничанин про переїзд до Польщі на початку повномасштабної війни.

Щоб отримувати новини вчасно, підписуйтесь на наш Телеграм-канал.

Фото: надані Анастасією Бондаренко, ukrainian.voanews.com