Переселенці з Херсона та Харкова зупинились у Вінниці

Вже рік триває повномасштабне вторгнення росії на територію України. Люди вимушено залишають свої домівки, проте мають надію повернутись туди знову. I-VIN.INFO поспілкувався з переселенцями з Херсона та Харкова, аби світ дізнався ці історії хвилювань та страждань.

Вікторія Макарова родом з Херсона. Вона разом з 16-річним сином, чоловіком, мамою-пенсіонеркою та чотирма котами виїхала звідти 10 травня. Сталось це після «параду Перемоги» росіян з червоними прапорами.

«Ми пробули в окупації три місяці. За цей час ми брали участь у мітингах на підтримку України, коли це ще було можливо. Ми бачили, як людей просто тягли у підвали чи розстрілювали на вулиці. Виїжджали з міста на власний страх і ризик, адже «зелених коридорів» не було. Дорога у нас зайняла дві доби та 67 російських блокпостів. Перший день нам доводилось ночувати на підлозі у школі окупованого села Берислав, а на другу добу вже була нестача у їжі та воді. Там було багато техніки, на нас наставляли автомати, а до чоловіка ставились прискіпливо, тому що у паспорті місцем народження значиться Львівщина. Його затримували як бандерівця на кожному блокпості - перевіряли та роздягали», - каже Вікторія.

Їхала родина на орендованій машині. За виїзд вони заплатили 24 тисячі гривень. І їм пощастило виїхати у першій групі:

«Нас випускали по 200 машин, всіх перераховували. Після того, як перші 200 випустили, нас обстріляли. Було багато поранених. Мою родину врятувало диво. Коли ми їхали, один чоловік сказав, що у нашій машині торохтить запаска. Ми зупинились в сірій зоні і це нас врятувало. Наша дорога лягла через Давидів Брід, а наступну групу у 200 машин згодом фактично й не пропускали. Вони їхали через Запоріжжя».

Опісля Вікторія разом з сім’єю зупинились переночувати у Кривому Розі. До останнього вони не знали, куди прямувати. У них було два варіанти: їхати у Вінницю чи Житомир, де були родичі свекрухи її сестри. Обрали Вінницю. Згодом хтось їм розповів, що у Вінниці є училище, де приймають переселенців. Ми зв’язались з директором Вінницького центру професійно-технічної освіти Валерієм Дяковим і він сказав, що прийме їх навіть з тваринами.

Вже по приїзду у Вінницю, 13 травня, Вікторія з родиною пішли у ЦНАП, де стали на облік як переселенці і її чоловік паралельно став на облік у військкомат. Почали отримувати грошові виплати, продуктові набори та іншу гуманітарну допомогу від різних організацій. Навіть коли до міста приїжджала міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Ірина Верещук, запитувала, в чому є потреба. Опісля на їхній шелтер неодноразово привозили м’ясо. Допомагає й те, що в їхньому училищі є безкоштовне харчування один раз на лень. Так їхнє життя продовжилось далі.

«Син отримав атестат поштою, вже будучи у Вінниці. Він вступив на бюджет в університет Херсона і навчається там онлайн. Чоловік працевлаштувався залізничником, хоча довго шукав роботу, адже три місяці проходив перевірку у військкоматі. А мама продовжує працювати на херсонське казначейство», - розповідає пані Вікторія.

Їх будинок залишається цілим, хоча поруч з будинком вже тричі були прильоти. Вони сумують за рідною домівкою, тим теплим кліматом, не думають виїжджати за кордон, а хочуть повернутись та відбудовувати рідне місто.

Також своєю історією поділилась мати дев’ятирічного сина та шестирічної доньки Лариса Лук’янова, котра родом з Харкова. До Вінниці вона разом з дітьми та собакою приїхали у квітні попутною машиною. Дорога для них була складна, адже водій машини не знав дороги, тому довелось блукати. А їхали вони сюди, тому що мали місцевих знайомих, які підказали, що можна зупинитись у гуртожитку училища.

«Ми коли приїхали сюди, до нас приїжджала нескінченна кількість волонтерів як від міжнародних організацій, так і від українських. І досі приходять представниці «Червоного Хреста». Але найголовніше те, що багато уваги вони приділяли дітям. Син та донька відвідували багато майстер-класів та літній туристичний табір, організований на базі училища. Також з ними постійно працювали психологи. І діткам тут подобається. Вони мають змогу спілкуватись з іншими дітками, але якби ми жили окремо, то їм було б не так легко адаптуватись», - каже пані Лариса.

У них не виникає складнощів з отриманням гуманітарної чи грошової допомоги. Їм допомогли з реєстрацією на отримання відповідної допомоги і загалом проблем з оформленням документів не було. Єдине, за словами жінки, виникала невелика проблема з очікуванням в черзі, тому що було багато людей. Та вона розуміла, що цього не уникнути. І хоч діти продовжують навчатись дистанційно у школі рідного міста, проте родина прагне повернутись додому.

Нагадаємо,волонтерство на Вінниччині: підсумки року повномасштабної війни.

Щоб отримувати новини вчасно, підписуйтесь на наш Телеграм-канал.

Фото:надані Вікторією Макаровою та Ларисою Лук’яновою